Кав'ярня

42. Від себе не втечеш

Я і досі працюю. Вже рівно місяць минув з того дня, як повідомила про своє рішення піти, а заміни мені досі не знайшли. Чи й не шукали. Доводиться поговорити серйозно з Вікторівною. Сергій вже не при тямі. Чогось нервує і накричав на мене. Чому це я досі не звільнилася, як обіцяла? Про Макса нагадав. «То може ти його там чекаєш весь час?» Чого це раптом він про таке питає, та ще й лютує? Не розумію його. Та ще й сказав мені про Макса з Лізою, що розгнівало вже мене. «Ти думаєш, він прийде? Та він вже й забув про тебе. У них з Лізою все добре. А ти нічого не робиш, щоб його повернути!»

Так, у планах Сергія все було не так. Замість того, щоб мозолити очі Максу, я уникаю з ним зустрічей.  Відмовляю Сергію супроводити на заходи, на які він ходить. І це підозріло. Макс вже про щось здогадується, згідно зі словами Сергія.

Та я не могла просто з’явитися йому на очі. Мені боляче бачити його усміхненим, тим паче, з Лізою. І цей місяць – це той час, який я віддала собі. Потрібно було помедитувати, відчути зміни у собі, житті. Зрозуміти, що робити далі. І поштовхом до дій все ж стали ревнощі.

- То кажеш, вони скрізь разом з’являються? – запитую Сергія.

- Так. За ручки ходять. А я сам. І це викликає підозри. Мене всі запитують, де моя дружина? Тому ти повинна завтра бути зі мною. Це благодійний вечір, який влаштовують партнери моєї фірми. Я зобов’язаний там бути. І ти теж. І відмов я вже не приймаю. Я дав тобі достатньо часу. Ти ж не вічно будеш звикати?

- Так, – згоджуюся. – Я піду. Яка форма одягу?

- Стиліст завтра до тебе прийде. Я вже домовився.

- Добре, – погоджуюся на все, аби не сваритися.

І чого це він був такий впевнений, що я піду? Вже й стиліста замовив. Здається, Сергій знайшов методи впливу на мене. Використовує мої почуття як зброю. Це не досить приємно. Чи розуміє він, що змушує мене страждати?

Все ж до благодійного вечора я була готова. На жаль, лише фізично. Весь час мовчала, поки ми їхали. Нервувала і боялася побачити Максима. Сергій взяв мене за руку і ми увійшли. Відразу ж відверті погляди, привітання з весіллям. Я не знала, як себе поводити. Просто усміхалася через силу, і привітно кивала. Увага була прикута до нас достатньо, щоб зрозуміти, що уникнути запитань не вдасться. Всіх цікавили причини швидкого весілля. Передбачали майбутнє батьківство. І це бісило. Я ледве стримувалася, щоб не сказати ласкаві слова. Яка їм взагалі різниця? Нехай за своїм життям стежать. А вони пхають носа у чуже. Це, як мінімум, не ввічливо. А я ще й себе вважаю не достатньо вихованою. Невдовзі з’явився Макс у строгому костюмі. Я його таким ще не бачила: весь такий офіційний, галантний, і божественно гарний. Я не могла відвести від нього погляд. Сергій  в цей час говорив мені щось, а я нічого не чула. Макс був не сам. Позаду йшла Ліза. Вона теж чудово виглядала. Вони разом підійшли до господаря вечора, містера П’єра – він француз, і це головний партнер Сергія. З компанією Макса вони теж мають якісь справи, як я зрозуміла з розмов Сергія. Максим привітно потиснув йому руку, і перевів погляд на зал, де була я. Наші погляди зустрілися, і такої іскри між нами ще було. Принаймні, я її відчула. Перехопило подих. Бачила лише його глибокі очі, які так сяють, навпроти. Неочікувано для мене, Сергій обійняв мене та поцілував прямо на людях. Я не чекала цього, та відштовхнути його не могла. На нас же всі дивляться. Розплющивши очі, я поглянула на Сергія, який переможно посміхався, бо зміг привернути до себе  достатньо уваги. Усі присутні почали нам аплодувати. Все, що залишалося, це мило всміхатися, та поглядом я шукала Макса. Він стояв біля Лізи і разом з усіма плескав в долоні. Та погляд вже був не такий привітний. Холодний та байдужий. Оплески скінчилися, до такої уваги мені ніколи не звикнути. Потягнувши Сергія за руку у віддалений куток зали, я вимагала пояснень.

- Ти що зробив? – сердито запитую. Сергій не припиняє посміхатися, відчув насолоду від перемоги над Максом.

- А що? Не можу поцілувати свою дружину? – продовжив нахабно.

- Ми так не домовлялися.

- Невже ти думала, що так все і буде? Хоча б на людях ти повинна зображати взаємність. І всі повинні вірити. Якщо виникнуть підозри, то план буде зірвано. Ти, до речі, помітила, як Макс на нас дивився?

Я не могла не помітити, бо тільки те і робила, що дивилася на нього. Що він відчував? Не знаю. Навряд колись дізнаюся. Споглядання щасливих стосунків може викликати різні почуття. Або він ревнуватиме, або йому байдуже. Та навіть якщо має до мене якісь почуття, забуде через друга.

- Бачила, – збентежено відповідаю.

- А от ти не повинна на нього так дивитися. Чи думаєш, я не бачу?

- А мені все одно, бачиш ти, чи ні. Ми вже говорили про це. І ти знаєш, я з тобою тільки через Макса, – злісно відповідаю і повертаюся до гостей.

Настрій безповоротно зіпсовано. Такої підлості не очікувала від Сергія. Невже він здатен жорстоко використовувати людей для своїх цілей? Так бридко на душі, а на губах огидний  слід від поцілунку. Вперше виникає величезне бажання напитися. Беру напій у офіціанта і зустрічаю очима Лізу, яка в кроці від мене.

- О, які люди? Ну привіт, – говорить вона.

- Привіт, – відповідаю, хоча говорити з нею немає бажання.

- Як справи?

- А тобі цікаво? – іронічно відповідаю. Не збираюся дружньо з нею спілкуватися. Це все через неї. Усе. І те, що я зараз тут, і те, що з Сергієм – теж.

- Ти права! Байдуже. Як тобі Сергій? Чи Макс краще?

- Не знаю, тобі порівняти простіше. Це ж ти з обома спала.

- А ти ні?

- Уяви собі, ні.

- То у Вас з Максом нічого не було?

- А тебе це як стосується? – вона все більше мене злить.

- Ну, я ж тепер його дівчина.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше