46. Шанс

Після того смс, я просто не знаходжу собі місця. Думки про роботу відходять на другий план. Я лише і мрію про зустріч з ним. Сергій помічає мій ентузіазм, оскільки я ніколи не просила взяти мене з собою на захід. А вже тиждень як ходжу з ним будь-куди.

- Олено, все добре? – підозрює недобре.

- Так. Все чудово. Просто ми мало з’являємося на людях разом, – намагаюсь заспокоїти його і приспати його підозри.

- Ясно. Добре. Я ж не проти, – цьомкає мене у щічку і йде на роботу. – А, до речі, тобі потрібно підписати деякі папери. Це щодо школи, нічого особливого.

- Добре. Зараз? –  не надаю цьому належного значення.

- Так, – подає мені документи. Я цілком довіряю йому. Тому без вагань підписую все.

Отож, сьогодні ввечері. Ми йдемо на зустріч акціонерів фірми – інвесторів. Чудова нагода побачити Максима. Я в фантастичному настрої та вже не дочекаюсь, коли побачу його.

Ввечері я чекала з роботи Сергія. Він чомусь спізнювався, чим викликав хвилювання. Зрештою він з’явився з букетом квітів.

- Ну, нарешті, – мовила я до нього. – Ми ж спізнимося.

- Сонечко, – він іноді мене так називав. – Я довго обирав квіти. Це тобі.

- Дякую, – поцілувала його в щічку. – Збирайся і ходімо вже.

- Я тут подумав, може не підемо сьогодні нікуди? Проведемо час разом?

- Що? Чого це? – починаю нервувати. – З якого це дива? Тільки не треба зображати зразкову пару. Ти ж знаєш, що це не так, – різко відповіла і стала виходити з будинку, додавши: – Чекаю на тебе в машині.

Через хвилин двадцять він спустився у світлому костюмі, тільки вираз обличчя виглядав не надто свіжо. Я відчувала провину, надто різко відповіла йому. Та все ж не могла дочекатися, коли побачу Макса. А Сергій зараз був перепоною до цього. Звичайно, я вибачилася. І він навіть спокійно поговорив зі мною. Та по очах я бачила, що засмутився. Я завдала йому болю. Бо він старається. Справді, робить все, щоб я прийняла його і впустила в своє серце. А я весь час відштовхую його. Мені навіть шкода стало його. Я несправедлива до нього. Ось нещодавно, влаштував нам романтичну вечерю. Атмосфера була феєричною. Виконував всі мої забаганки. І випивши кілька келихів та добряче сп’янівши, ми стали танцювати. І під час танцю він мене поцілував. На мить мені здалося, що це Макс – і я відповіла взаємністю. Та потім прийшла до тями і відштовхнула Сергія. Ми тоді посварилися. Я кричала, що він обіцяв мене не чіпати, а сам. Та зараз я розумію, що він не просто так це робить. Він натякає мені на свої почуття, а я уникаю цих розмов.  Що я йому скажу? Що мої почуття не змінилися? Що він мені байдужий?

Мої роздуми обірвалися. Ми прибули. Гостей було багато і ми розійшлися, хто куди. Я до партнерів своєї школи, а Сергій у своїх справах, які мене мало цікавили. Визираючи Макса, я пильно роздивлялась довкола. Та його не було і я засумувала. Та коли побачила Лізу, зраділа. Напевно ж, і він тут? Та ця леді була в компанії іншого чоловіка. І я не стрималася, підійшла.

- Це ж треба, яка зустріч, – іронічно відказала їй. – Привіт.

-  Привіт, – спокійно – і це мене здивувало – відповіла.

- Як справи? Ти без Макса? – сподіваюсь, що нічого не запідозрить.

- Він зайнятий. Залишився вдома, – цього я не чекала.

- Чекай, ви що, досі разом? – боюсь її відповіді.

- Так. Ми разом. І ми щасливі. Чого і тобі бажаю, – зникає у натовпі.

Вона засмутила мене. То хто ж мені бреше? Навіщо Макс писав те смс, якщо він з нею? Що хотів цим сказати? Знову мене дурить? Я знаходжу Сергія і іншу частину вечора проводжу поряд. Чи правильно я вчиняю, даючи йому шанс? Я впевнена, що він мене любить. Може, і я його полюблю, якщо це буде моєю метою? Досить вірити Максу, він підло тебе дурить. Як легко ти повірила йому? Варто було покликати – і ти летиш на край світу.  Все ж я вирішую спробувати і дати шанс Сергію. Може, звикну, та й полюблю.