Кав'ярня

48. Розрив

"А треба жити. Якось треба жити. Це зветься досвід, витримка і гарт.

І наперед не треба ворожити, i за минулим плакати не варт". — Ліна Костенко

 

Тепер я вже впевнена, що ідея з рестораном була поганою. І взагалі, даремно я планувала щось і пішла туди. Зіпсований настрій, непотрібна зустріч і я знову на межі. Якби мені хтось сказав, що я здатна на такі вчинки, я б не повірила. Звідки ж така впевненість та витримка?

Коли по обіді подзвонила Сергію, сказати про ресторан, дізналась просто чарівну новину. У Дениса день народження – це спільний друг Сергія і Макса. І, звичайно ж, ми запрошені. Я погодилась. Це така справа, свято в друга, пропустити не можна. Сергій пообіцяв заїхати за мною пізніше і підемо до ресторану разом. На роботі не знаходила собі місця, моє серце передчувало біду. Та втікати від проблем не моє правило.

«Отже, я піду і подивлюсь йому в очі. Все скажу. Порву з ним раз і назавжди».

Моєї впевненості вистачило б, щоб побудувати мости. Та тільки но я зустрілась поглядом з Максом, вся моя рішучість розвіялась разом з сумнівами. «Не можу!» Сергій помічає моє хвилювання. Ще не підійшли, а я вся тремчу.

- Все буде добре! – Заспокоює мене, обійнявши при всіх. Я мовчки киваю головою.

Друзі нас зустріли з радістю. Та все ж хтось звернув увагу на те, що колись так само ми знайомилися за інших обставин і тоді я була з Максом. Хтось, навіть, виразив своє бачення цієї ситуації: «Ви дівчатами вирішили обмінятися?!»

Дурний жарт. Ліза сиділа біля Макса і руками обхопила його руку, періодично опускаючи голову на його плече. Я поводила себе гідно. Не вішалась на шию Сергію при всіх. Я не з таких дівчат. Макс зустрів мене поглядом і не відривав від мене очей. Я відчувала його наполегливість, навіть не дивлячись на нього. Ми вперше бачимось після того смс. Та я вже не сподіваюсь, що то була правда. Весела музика, випивка, привітання іменинника та жартівливі конкурси. Вечір пройшов чудово, та не для мене. Постійне переслідування поглядом. Підморгування та усмішки Макса, від яких нудило. Як підло він чинить, Ліза поряд, а заграє зі мною при всіх.

- Може, потанцюємо? – пропонує, нарешті, підійшовши до мене.

- Навіщо? – шукаю поглядом Сергія, щоб втекти від цієї пропозиції.

- Куди ти дивишся? – спрямовує очі туди ж, і ми споглядаємо шалений танець Сергія з дівчатами. Він явно перебрав і дозволив собі зайве. – Ого! – виражає своє здивування.

- Так, – розчаровано відповідаю. Краще зараз до нього не підходити. Почне чіплятися, а я не дозволю цього тут і зараз.

- Ти нічого не зробиш? – запитує, перевівши на мене очі.

- Ні. Нехай розважається, – прямую до виходу. Та спиною відчуваю, що Макс йде за мною.

- Олено. Почекай, – бере мене під руку і ми виходимо на літній майданчик, де порожньо, оскільки зараз ще холодно для вечері на веранді.

- Поговорімо , нарешті?! – пропонує.

- Гаразд,  – я збираюсь з думками, щоб не бовкнути зайвого. – Про що?

- Ти ж читала моє повідомлення? – стає навпроти в кількох кроках від мене.

- Так. Читала. А потім поговорила з Лізою, – cкладаю руки на грудях, – і, як з’ясувалося, у вас все чудово. Тому не бачу сенсу псувати цю ідилію.

- Пх, – виривається незадоволення з вуст, – це вона таке сказала?

- Так.

- Я і не думав, що вона таке скаже. Олено, – робить крок до мене і  обіймає за талію, – між нами нічого немає. Вона просто працює на мене, і все.

- Ти думаєш, я тобі повірю, знову? – відкидаю його руки від себе і відступаю назад.

- То не віриш? – схрещує руки на грудях, перейнявши захисну позу від мене.

- Ні. Я більше тобі не вірю. Поряд з Сергієм я почуваюсь щасливою. А від тебе одні проблеми.

- То ти вже все вирішила?

- Так. Вирішила.

- Добре, – так легко він мене відпускає і йде геть.

Ще один доказ, що йому не можна довіряти. Він злякався труднощів і втік. Не хоче боротися за мене. А якби любив, то… Що б він зробив?! Не знаю. Та не став би розбивати моє серце. Я дивилась йому вслід і не стримувала сліз. Я зробила це. Порвала з ним. Давно треба було так  вчинити. Та чому ж так боляче? Я відчула, як моє серце втрачає життєву силу. Як шукає спокою і допомоги у голові. Та жодний здоровий глузд не може зализати рани від втраченого кохання. Я не протрималася і тижня. Два дні, щоб зіпсувати своє життя. Знову зник інтерес до чоловіка, як вогник, затушений водою. Ні, я так не зможу. Хай швидше минуть ці кілька місяців і я повернусь до свого справжнього життя. Повернусь до точки відліку і викреслю цей рік з пам’яті.  

Я повернулась додому сама. Сергій не дуже й хвилювався. Приїхав майже під ранок і відразу ж пішов спати. Я не вийшла з кімнати, лише спостерігала з вікна його намагання виглядати адекватним. Вранці зникла, щойно зійшло сонце. Не маю бажання бачити Сергія, не через те, що він поводив себе нерозважливо. А тому, що план закінчився, так і не почавшись. Шістдесят сім днів. Так багато, і так мало. Все скінчиться через шістдесят сім днів. Я стану вільною. Та чи залишусь щасливою? Принаймні, я буду жити, а не чекати, допоки закінчиться життя.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше