19. Рішучий крок

З самого ранку я не знаходила собі місця. Все бігала, озиралася. Чекала. Дурні думки лізли в голову. Я хвилювалася. Набратися сміливості зателефонувати не могла. Що я йому скажу? З якої нагоди я маю йому дзвонити?

 Все ж він прийшов дуже рано, відразу після відкриття кав’ярні. Вочевидь, йому погано спалося. Максим був сумним та серйозним. Як завжди, замовив каву.

- Як ти? – запитала я, подавши філіжанку.

- Нормально.

 - Я б не сказала. Ти що, зовсім не спав?

 - Мало. Думав, як вчинити.

 - І що надумав?

- Багато чого. Прийняв нарешті рішення, як ти і говорила.

Я мовчки чекала, коли  ж він почне розповідати. Якщо він подумає, що мені є якийсь зиск з його вибору, то, напевне, віддалиться знову.

 - Я хотів тебе попросити про дещо.

 - Мене? – здивувалася я.

 - Так. Та якщо ти відмовишся, я не ображусь. Чесно.

 - Я щось нічого не розумію. Про що це ти зібрався просити? – насторожено запитала.

- Я довго думав. Я не зможу просто порвати з нею. Вона ж скористається моєю слабкістю, буде благати, переконувати. Я можу піддатися, я знаю. Було вже так. А так, якщо у мене буде дівчина, вона нічого не зможе вдіяти. Їй доведеться змиритися з моїм вибором. Тому я хотів тебе попросити зіграти мою дівчину. Ненадовго.

Я слухала його і розуміла, що це мій шанс. Я зможу впевнено зіграти свою роль, адже маю справжні почуття. Це для нього буде грою, а от для мене. Що в результаті відчуватиму я? Кого це хвилює? Мені легко буде вдавати його половинку, але як потім знову зображати просто дружбу? Я ж не зможу тримати все в собі. Це утопія! Та якщо я відмовлю, то він більше не попросить. А якщо проситиме когось іншого? Чи зможу я бачити поряд іншу?!Це  найтяжчий вибір у  моєму житті. Вибір, коли ти борешся сама з собою. Своїм розумом. Обрати кохання чи гордість, що важливіше?

 Максим терпляче чекав моєї відповіді. Все повторював, що не образиться.

А я на мить заплющила очі. Як мені хочеться вірити, що це сон. Та розплющивши очі, я була у тому ж місці. І навпроти були його безмежної глибини блакитні очі. В яких  я готова тонути кожну хвилину свого життя.

-  Так, – мовила я рішуче.

-  Так? – перепитує. – Точно?

- Так, –  почувалася впевнено.

Максим справді зрадів. Та і я щиро рада. Тепер я матиму змогу частіше його бачити та бути поряд. Можливо, саме це і є шанс. Можливість, якої чекаєш все життя. Це мій дарунок. Дарунок долі, чи що.

Мені приємно бачити його усмішку. Бо, тепер я маю до неї відношення. Я допоможу йому. Ми разом переживемо цей  складний етап його життя. Мої старання нарешті виправданні. 

Максим йде, та обіцяє повернутися увечері за мною.

 І я безмежно щаслива цієї миті.  Лише думка, що він прийде по мене, робить мене щасливою.