Кав'ярня "Три Коти"

Глава 33. Врятувати боса.

- Сті-ій! – Рената ухопила мене за шию і шепотіла на вухо. – Куди ти?

- Так рятувати треба Ігоря Сергійовича!

- Слухаємо далі! Нічого такого з ним поки що не трапилось. Коли що – встигнемо. Та зараз краще почекати.

Зітхнувши, я знов припала вухом до кухля.

- А! Що це?

- МААВ!!!

Це бас Малюка! Я просто побачила, як він за своєю новою звичкою, примостився на ногах у Ігоря, а тут чиясь рука підбирається. Заїкою можна стати! Доведеться котові переполох виливати!

- А, це клята скотина, яка мені руку подрала! От я тебе!

- Уррр! Ррау! – загарчав Малюк, що в переводі з кошачого означало: «Та ні, це я тебе!»

- А-а-а! Щоб тебе!

- Вррр!

- Та геть звідси!

- Вррр!

Почувся стукіт підборів, гуркіт, падали якісь речі. Якщо Аделаїда вирішила упіймати кота, то це не так легко! Малюк лише здається огрядним та неповоротким. Під густою шубкою ховаються стальні м’язи! У м’яких подушечках лапок – гострі, мов кинджали, пазурі. А у милому ротику – міцні ікла! Ласкавий домашній котик може за мить перетворитись на небезпечного хижака, якого краще не чіпати.

- Ай! Ой! Чорт подери!

- Уррррр!

- Ньаааав! – відчайдушний дисконт, а це вже хтось наступив на хвіст Мишці наступив, і я навіть здогадуюсь, хто. Такого вона нікому не прощала. І я сама, і брат Сашко неодноразово були подряпані за те, що очей на ногах не маємо. – Ньааааааааввв!

- А-а-а! Та йдіть ви!

- Урррррр!!!! – гарчав грізно Малюк.

- Ньаааааввв! – підвивала, мов привид, Миша.

Знову стукіт – і Аделаїда вилетіла з кабінету Ігоря, плотно зачинивши за собою двері і відхекуючись голосно.

- Ху… Ху… Та й не потрібні мені твої принади! Однаково моїми будуть! І сам ти, Ігорьочку, будеш моїм! І усе добро Греченків також!

Підбори процокали по коридору до виходу у залу.

- Ходімо! – гукнула Аделаїда подруг. – Справу зроблено!

- Ой, а що з тобою?..

- Адель, що трапилось?

- Нічого!

- Тебе, що, вовки драли?

- Чи то такий палкий секс був?

- Кляті коти! Та незабаром я повернусь сюди господинею і з усіма поквитаюсь.

Лишень за Аделаїдою та її подругами зачинилися двері, ми кинулись до кабінету шефа. Він спав, як немовля, та виглядав блідим і нездоровим. Принаймні, дихав, та не факт, що йому не погіршає пізніше. Ремінь на штанях Ігоря був розстебнутий і блискавка теж, та у прорізі виднілися чоловічі боксери. До «найдорожчого» інтриганка добратися не встигла, коти врятували.

- Що дивишся? Штани застебни! – підштовхнула мене Рената.

- Я?

- А то хто ж? Ти ж найбільше за честь свого шефа турбувалася.

Я обережно наблизилась і застебнула блискавку, намагаючись не дивитись на бугор, що здимався під боксерами, потім і з ременем справилась. Зловила себе на думці, що хотіла б робити все навпаки, не одягати, а роздягати Ігоря. Осмикнула сама себе, що за думки? Так, а де ж мої любі рятівники-котики?

- Варрр!.. – Малюк знайшовся на робочому столі шефа, він вигнувся дугою, шерсть дибки, хвостом водив туди-сюди, зачіпаючи екран комп’ютера, одну лапку підняв, готуючись до нападу.

- Киць-киць, любий, заспокойся! Ти – молодець! Такий молодець! Героїчний просто кіт! Суперкіт! Що б ми робили без тебе? – примовляючи, я спробувала узяти Малюка на руки, він змахнув лапою, трохи зачепивши мене кігтем, і тільки після цього зрозумів, що верескливої нахаби вже немає. Глянув винувато і дозволив себе узяти.

Я пригорнула котика до себе і почала озиратись. Мишка сиділа на шафі і шипіла. Довелось передати Малюка журналістці і забратися на стілець, щоб зняти кішечку.

Тим часом Рената вивудила з-під дивана диктофон, поманила нас із Беллою і прошепотіла тихенько:

- Зараз я піду через чорний хід. А ви нікому нічого не розповідайте, мов, сиділи в кабінеті у Белли, розмовляли про своє, жіноче. Нехай усі розходяться по домівках. Я впевнена, що донощик існує. А ти, Христино, купиш у цілодобовій аптеці активованого вугілля і повернешся до кав’ярні, коли всі підуть, заставиш Ігоря випити, як тільки отямиться.

- А він отямиться? Може, швидку викликати? – занепокоїлась я.

- Отямиться, - впевнено повторила журналістка. – Вже не такий блідий, як раніше, і дихає рівніше, хвилин через п’ятнадцять-двадцять спробуєш будити. Тільки не розповідай про Аделаїду! Хай вважає, що просто перепив і заснув.

- Але чому? Необхідно розкрити йому очі на колишню!

- Мені потрібен час. Хочу цю пікантну історію пропхати у СМІ, а якщо Аделаїда дізнається, що маю проти неї компромат, то знов її батечко підніме усі зв’язки, заплатить, де треба, і донька залишиться чистенькою. Необхідно, щоб усі дізналися, яка вона підла.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше