Кав'ярня "Три Коти"

Глава 37. Усссі пошшшкодуєте!..

Після того, як я сказала Ігорю «давай спробуємо» минуло вже більше тижня.

Він вів себе зразково. Щодня квіти, солодощі, компліменти. Щовечора забирав мене на годину-дві до котрогось із ресторанів, а там… Ніжні обійми, ще ніжніші цілунки. І навіть жодного натяку на щось більше, хоча я вже й сама була б не проти. Я ще тоді була не проти, коли мізки відключалися у його кабінеті. А тепер оцінила все, обдумала – і знов не проти. Тільки ж сама я цього йому не скажу, бо що він про мене подумає? Нехай усе йде саме по собі. Цукерково-букетний період теж захопливий. Хочу пізнати усі радощі кохання.

У кав’ярні справи теж йшли з кожним днем все краще та краще.

Темною хмарою наді мною залишалась лише Аделаїда, якої було поки що не видно й не чуть, та від цього ще тривожніше. Не раз хотіла розповісти про її інтриги коханому, та він же одразу побіжить розбиратись. Краще хай про її підлу натуру дізнається увесь світ, бо вона вже чимало зла у своєму житті накоїла, чимало кому життя зіпсувала. Рената приходила, розповідала. Вона тепер двічі на день заскакувала до кав’ярні, вранці сама, а надвечір з Катрусею, сподіваючись стати свідком кульмінації історії. І таки пропустила її.

Зранку сьогодні у кав’ярні були тільки Гліб, я і Альбіна, нам і припало зустрічати очікувану гостю.

І  хоч я і знала, що Аделаїда має прийти, та не очікувала побачити її тільки-но відкрила для відвідувачів двері кав’ярні. Бездоганна, як завжди (для тих, хто не бачив її іншою). Вона була одна, мала якийсь томний вигляд і загадково кривила губи у посмішці. Мабуть, я таки трохи зависла від несподіванки, бо колишня боса відсунула мене плечем, кинула зневажливий погляд і зайшла до кав’ярні.

Ні, вона не обрала столик, не підійшла до стійки, не зробила замовлення. Вона, похитуючи стегнами, почимчикувала прямо до кабінету Греченка.

- А Ігоря Сергійовича ще немає! – спробувала зупинити її офіціантка. – Може, столик?

- Я почекаю, - відмахнулась від неї Альбіна. – Ігор вже виїхав і незабаром буде тут. А поки що… склянку води. Не холодної! Щось нудить…

Вона торкнулася плаского живота, видала на обличчя вигляд страждальниці і усамітнилась у кабінеті, який Греченко зазвичай навіть не замикав.

Серце моє калатало, мов я марафон бігла. Та чого мені турбуватися? Це Аделаїді зараз буде непереливки.

Я поглянула у дзеркало, осмикнула спідницю, поправила волосся, забрала у Альбіни воду і рішуче відчинила двері.

Колишня боса невимушено розвалилась на дивані, задравши ноги у дорогих черевичках.

- Ти? – Аделаїда поглянула здивовано, видно, чекала офіціантку. – Ну, тепер точно не питиму. Мабуть, підсипала знов щось!

- Нащо це мені?

- Бо спиш і мрієш ухопити від пирога, якого тобі й понюхати не дадуть! Думаєш, я не знаю, що зазіхаєш на свого шефа? Так знай: не того поля ягідка! Ігор ніколи, чуєш, ніколи не спускався до рівня прислуги! – Мабуть, на обличчі моєму щось відобразилося, бо Аделаїда звузила очі. – Хіба що заради екзотики, на одну ніч. Більш така, як ти, Греченкові не цікава. Чхнув – і забув. Такі, як ти…

- Мабуть, ти дуже невпевнена у собі, що намагаєшся мене образити.

- Що? Та що ти з себе представляєш? Ти – ніщо! Доглядачка за котами! Та це… це гірше, ніж прибиральниця! Навіть мріяти не смій про чоловіка з порядної сім’ї! Ти не гідна навіть його погляду! І коти твої – гидота! І сама ти на опудало схожа! Та старий Греченко, якщо дізнається, що ти на його сина око поклала, із світу тебе зживе!

Заділа. Таки заділа за живе. Я зробила крок у бік нахаби.

- Не підходь! – виставила та руки. – Не підходь, бо від тебе кошатиною тхне!

- А від тебе – дохлятиною! – от не хотіла скочуватись до рівня цієї шльондри, та само вирвалось.

- Та як ти смієш?! – зірвалася Аделаїда, підскочила, сперлась довгими руками об стіл. – Плебейка! Ну, все, ти догралася!

- І що ти мені зробиш? – я узяла себе в руки і відповідала спокійним, трохи глузливим голосом.

- Ти навіть уявити не можеш, що! Хто я, а хто ти? У мене зв’язки, знайомі, родичі! Та тебе… тебе не тільки з цієї драної кав’ярні, тебе з країни випруть! І це в кращому випадку! Якщо на коліна зараз станеш і молити будеш, бо інакше у найближчому лісі знайдуть по частинах!

Оце Аделаїда розійшлась… Що ж, кожне слово вдарить по ній самій. Загрози життю – це вже інша стаття.

- Йшла б ти краще додому і забула дорогу до «Трьох котів», - прошепотіла я.

- Я? Я – майбутня дружина Ігоря Греченка! Та я цю кляту кав’ярню закрию у перший же день після весілля! На три копійки вона Ігорю здалася, коли у батька ціла бізнес-імперія! А ви всі жебракувати підете, бо нікуди не приймуть!

Ну, ти мені вже набридла!

- Весілля не буде.

- Ха! Весілля не буде? Ще й як буде! І дуже скоро! – Аделаїда переможно посміхнулася. – Річ у тім, що Ігорьочок незабаром стане щасливим таточком, тому ми повинні оформити наші відносини якомога швидше!

Вона гадала, що цим одкровенням мене вразила, та насправді вона вразила Греченка, який якраз відчинив двері кабінету. Від гніву лице його почервоніло, а на шиї билася синя жила.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше