ПОВЕРНИСЬ ДОДОМУ ДО ПІВНОЧІ

3 вересня
7.00
-Данило, вставай нарешті, бо я зараз на тебе води вилию.
-Баааб, ще трохи.
Мені так не хочеться просинатись, я ліг лише декілька годин назад, але баба і далі кричить:
-Вставай сказала, лінивцю поганий. Знову цілу ніч в свому телефоні сидів, а я тепер нервуватись маю.
-Встаю. 
-Піднімай свою сраку, а то до мами твоєї жити відправлю.
-Ба, хватить.- починаю дратуватись.
-Я тебе засранця годую - то й мусиш мене поважати. Не говори так з бабою. Ото вмру то й подивимось як ти заспіваєш.
-Пішла важка артилерія.
Піднімаюсь з ліжка і Баба Ганя з церемонним виглядом вийшла з кімнати, грюкнувши дверима.
Відправивши невдячного внука до школи, Баба Ганя довго шукала свої окуляри. А знайшовши, пішла до своєї сусідки писати чергову скаргу.
- Галю, то як то треба писати? Від жителів дому 101? То так буде правильно?
-Ганю, ти вже тисячу тих заяв написала. То я маю знати як буде правильно?
-Ану чекай, зараз Машці своїй наберу. Вона мудра дитина. Зараз нам всьо скаже... Маріє, а продиктуй мені заяву, так як ти вчора казала.
-Бабо, я збираюся на пари. Потім.
-Твій брат, паршивець, знову не хотів вставати в школу.
-Але ти ж мертвого збудиш, не вірю, що з ним не впоралась.
-І добре, що не віриш, бо я збудила. 
-Добре, ба, я дійсно поспішаю. Я сьогодні приїду і сама напишу твої кляузи. 
-А коли ти будеш дома?
-Маю дві пари з історії права і психології, по обіді приїду.
16.00
Марійка, сидячи за столом наминає бабині налисники і пропускає повз вуха бабині історії про "заслуги" брата за весь тиждень.
-Піди сьогодні до мами своєї.
-Ні ба, не хочу бачити його.
Згадується, якою мама була до одруження з вітчимом. Він приніс в наше життя лише злидні і скандали, а мамі сльози. 
-Піди подивися до мами, не до Івана. Візьми їй їсти, бо вона, непутяща знаю, що не варила собі. Якщо буде просити грошей - то кажи, що нема. 
-Добре, пакуй. Але довго сидіти в неї не буду. 
- Я довго й не просила. 
Сумую за часами, коли ми всі жили разом. За мамою, такою, як вона була ще три роки назад. Я б віддала все на світі, щоб батько був живий, а вітчим ніколи не з'явився в нашому житті.
18.00
Марійка заходить до будинку, який пропитався запахом сигарет. Всюди пусті бутилки і брудний одяг. Не надто приємно пахне їжа. Твереза мама п'є чай і готує собі вечерю.
-Привіт.
-Привіт, Марічко. Ти сама? А де Данило?
-Гуляє. Як ти?
-З роботи прийшла. Дядько Іван знову пропав. Вже тиждень додому не приходить.
Мама це говорить сумно, хоча ця новина мені гріє душу. Мені її водночас шкода, але вона мене і дратує. Не можна бути настільки наівною.
-Воно й не дивно. Баба тобі передала. Тримай.
-Смачно пахне. Дякую. Поїси зі мною? 
-Ні, не хочу. Я піду вже.
-Так скоро? Ну посидь ще трошки. Чай хочеш?
Вирішую збрехати, не хочеться бути в цьому будинку довго.
-Мені вчити треба багато. Краще ти приходь, баба буде рада тебе бачити тверезою.
-Як баба?
-Як завжди борщить з стилем великого диктатора.
-Вона вміє. Дай я тебе обніму. 
-Спробуй.
Морщу ніс від запаху в домі, але мееі справді приємно бачити матір тверезою. 
Повертаючись додому, мені телефонує шкільна подруга. Ми поїхали вчитись до різних міст і здається, що вона просто лусне від нової інформації, якою хоче поділитись. Домовляємось про зустріч.
Повертаючись застаю бабу на лавці біля будинку.
Сідаю біля неї, під приємною тінню старої берези і кладу голову бабці на плече. 
-З мамою все добре, вона навіть твереза. Грошей не просила.
-Іван, її пройдисвіт, був дома?
-Ні, пропав тиждень назад. Я їй казала, щоб вона прийшла до тебе. 
-Не прийде.- сумно відповідає баба.
-Скільки підписів назбирала?
-Мало, нікому крім мене того не треба.
-Я піду ще погуляю з Мартою? Вона теж сьогодні приїхала.
Марійка дивиться величезними очима, випрошуюючи дозволу. Баба гладить дівчинку по голові.
-Іди, вернись до ночі. Марті привіт.
22.00
Данило пробирається додому, тихо прикриваючи за собою двері, щоб не збудити бабу. Готує собі канапку і всідається за комп'ютером. Знову чути шелест біля вхідних дверей. Добре, що встиг до приходу Марійки.
-Ти коли прийшов?
-Давно вже. 
-Ба спить?
-Ага.
-Як в школі? Баба на тебе сьогодні багато жалілась.
Марійка старається зробити суворе лице. Вона завжди пробувала замінити мені маму. Надто відповідальна.
-Як завжди перебільшує. В школі все ок. Тільки дві двійки в щоденник поставили.
-Аж смішно стало. А решту куди?
-А решту в журнал, баба не побачить.
-Обдарований ти.- Марійка спочатку дає мені легкого підзатильника, а потім обіймає.
-Нудно без тебе вдома. 
-Знаю, через пару років і ти поїдеш десь вчитись. Якщо не будеш стільки двійок приносити.
-Не хочу вчитись. За навчання грошей не платять.
-Бізнесмен. Піду і я спати. Добраніч, малий.
-Добраніч.
Переглядаю фотографії однокласниць в інстаграмі. Стає трохи нудно. Включаю аніме і сподіваюсь поринути в інший світ, забутись.
23.20
Біп-біп. Відкриваю повідомлення від друга: "ходи курити". Одягаю сорочку, витягаю з зимового чобота пачку сигарет, які завжди там ховаю від бабці й Марійки. Виходжу на вулицю і прямую до сусіднього двору, в якому живе друг. Сідаємо на дитячому майданчику, який добре закритий від чужих поглядів деревами. Дим клубочиться вверх до пронизаного зірками неба.
Чути шалений грохіт. Десь в моєму дворі. Нам стає цікаво, що сталось і ми біжимо туди. Люди визирають з балконів. Дехто з мешканців сусідніх будинків теж вийшов подивитись, що сталось. Підходжу до свого будинку і бачу, як завалився цілий мій під'їзд. Бачу уламки раковини і дзеркало своєї ванної кімнати. На кухні так і залишились висіти тарілки на сушці. А все інше впало, утворивши хаос і пил. На третьому поверсі на уламку підлоги стоїть 3-річна Алінка в одних трусах, труситься від страху і плаче. З моїх не видно нікого. На очах з'являються сльози. Чоловіки з сусіднього будинку принесли драбину і стараються зняти Алінку. Вдалині чути звук сирен швидкої і рятувальників. Рвусь до розвалин, але хтось бере мене за плечі і відводить подалі. Сідаю на лавку, на коліна застрибує Василій і впивається в шкіру пазурями. Його кров стікає на мої штани.