Розділ 2.

Сон у Принца був тривожним, геть не схожим на зимову сплячку. Найменші шерехи, що долинали з поверхні здавалися йому голосом трагедії. Принц вертівся на своєму ложе ніби йому під простирадло хто напихав справжнісіньких земних їжаків.

– Ну ні, – підвівся Принц. – Я так більше не можу. Мушу піднятися на поверхню й дізнатися чи все гаразд.

– Ура! Ми пливемо вгору!

 За вухом у Принца прокинувся морський равлик.

– Не репетуй Піщинко.

– Піщинко не репетує, – відказав равлик і з радістю почав смоктати піщинку солі що її Принц запхав йому до рота.

Коли до вух принца долинуло гучне «трісь», а тоді ще й «бульк» було вже запізно. Щось здоровецьке з поверхні озера падало прямісінько йому на голову. І в такій ситуації варто було б кричати, проте Принц давно звик бути тихіше стоячої води. А як інакше. Неважливо, що то там булькнуло. Важливо щоб воно не розбудило батька й той не дізнався, що Принц переховує у купі снігу біля берега.

– Ай! – видихнув равлик. – Ми впали! Підіймати нас!

– Зараз, – простогнав Принц, зіштовхуючи з себе щось важке та гаряче.

Щойно вдалося відповзти від порушника нічного спокою, як Принц таки не втримався й айкнув. Але те розчули хіба камінці, що валялися неподалік.

– Що це таке? – тремтячим голосом запитав він у равлика.

– Люди користуватися дивним словом «кип'ятильник», – равлик посміхнувся власній кмітливості.

– Кип'ятильник від слова кипіти? Де? Тут? Ні! Ні! Ні! Не можна гріти воду! Не можна! Вода нагріється – всі прокинуться! Всі прокинуться – батько прокинеться! Катастрофа.

– Витягни кип'ятильник, – порадив равлик.

Принц скубнув найближчі водорості й обмотав ними перетинчасті руки. Підхопив равлика й всадив собі за вухо, а тоді вчепився у золоту мотузку, що була приєднана до порушника спокою й поволік того на поверхню. Вибулькнувши серед поламаної криги, зрозумів, що катастрофа вже сталася – озеро повільно, але впевнене нагрівалося й деякі риби здивовано кліпали очима.

– Що сталося, мій Принце? – питали риби. – Що сталося?

– Та нічого, – відповідав той. – Нічого страшного. Люди кип'ятильник випадково сюди закинули.

– Люди? – наполохались риби. – Тут люди?

– О так, – підтримав паніку Принц. – Тут люди. Тож вам мерщій треба схоронитися на дні. Швидше. Я не сумніваюся, що вони вже й ложки приготували. Улюблена їхня страва – це юшка з риби.

Перелякані риби мерщій поставили на місце поламану кригу й втекли на дно. А Принц тим часом вибрався на берег і витяг порушника спокою.

– Ну що ж, подивимося, що то за кип'ятильник такий, – Принц схилився над порушником.

– Ура! Ми дивимось, – пискнув равлик.

– Ем. Послухай-но Піщинко, а чи ж у кип'ятильника є дві босі ноги?

– Мабуть.

– А чи ж є дві руки з довгими красивими пальцями?

– Мабуть.

– А чиж кип'ятильник може кліпати золотими очима?

– Мабуть.

– Яке мабуть? – Зоряна виплюнула воду. – Ви що двоє місцевих блазнів? Що ви мелете?

– А чи ж кип'ятильник може розмовляти? – Принц почав відступати.

– Ні! – помотав головою равлик. – Людина може розмовляти. А!!! Ми пливемо униз!

Принц заледве встиг упіймати равлика, що вже летів додолу.

– Ти що таке? – запитав він.

– Я Зоряна, – підвелася. – Дочка ясного місяця – володаря нічного неба.

– Ти небесна зірка? – від несподіванки Принц аж на землю опустився.

А земля була вже тепла й волога. Сніг давно розтанув, утворивши біля берега чорну пляму.

– Що за реакція? – скривилася Зоряна. – Ти ніби полярного ведмедя побачив.

– А що не так з ведмедем? – здивувався Принц. – Звичайна тварина.

– От тільки вони в нас не мешкають, – блиснула знаннями Зоряна. – А я місцева. Можна сказати, живу кількома поверхами вище. Тай все.

– Кількома поверхами? – щиро вразився Принц. – Я, між іншим, тебе з дна озера дістав. Ти що ж прописку вирішила змінити? Хоч розумієш що ти накоїла? Негайно повертайся додому!

– Ти диви який повелитель знайшовся, – Зоряна склала руки на грудях. – Чого ти мені вказуєш?

– Він взагалі то принц, – озвався равлик.

– Приємно познайомитися принц, – Зоряна простягнула руку. – А ім'я в тебе є?

– Принц, – знову відповів равлик.

– Я зрозуміла, що він принц. Та принц це титул. У принців є імена.

– А в нашого немає, бо він скрізь принц, – завзято інформував равлик.

– Я не розумію, – Зоряна насупилась.

– У твого батька дочок багато, тому небо у ночі таке зоряне. А в мого батька я лиш один, – пояснив Принц.