НОВА СІМ'Я

 ...Поряд з Василинкою прилаштувалася жвава мала, звали її Ольгою, яка від моменту від’їзду вже назадавала тисячу й одне запитання про нову оселю і на які Василинці все важче було знайти відповідь. Найбільше Ольгу засмутило те, що там, куди вони їдуть дітей так само не було, але ж ця добра літня жіночка сказала, що такої важкої роботи вона їм нізащо не дозволить робити. "Чуєш, Іванку, - захопливо штурхала вона брата в бік, - "не дозволять!» Іванко так само штурхав її у відповідь і грізно пообіцяв, що особисто для неї обов’язково вигадають щось таке, коли побачать, що вона за непосидюче створіння - її ж ні на мить не можна залишити без заняття, рознесе всю господу. Мала через плече зміряла брата недовірливим поглядом, навіть зашипіла на нього – ну й вигадав, що ж про неї подумають? Але помітивши, що всі її попутники ледь стримують посмішки, сама розсміялася і запевнила всіх, а особливо цього тупака Іванка, що вона сама собі дасть раду, не якесь там нетямуще теля, як дехто тут. Але хлопець саме видовбав з клунку пиріжок, тож був надто зайнятий, аби продовжувати суперечку. Чималий кусень він вділив і їй, тож Ользі довелося на деякий час замовкнути і поринути в свої плани та мрії, які грали веселими барвами в її уяві, чому дуже сприяла чудова погода, неспішний рух скрипучого воза, п’янкий запах різнотрав'я, свободи та очікувань. Ну й пиріжок звісно. 

 Нарешті всією юрбою в’їхали у двір, де ошелешили своєю появою господаря Прокопа. Діти аніскілечки не злякалися солідної постаті, що від нього тепер залежав їхній добробут і дитяче буття. Оскільки з розповідей Василинки, хоч сама вона й не звертала на це уваги, але діти уяснили найголовніше – тут мешкають найдобріші люди з їхнього кутка, а може й взагалі у всьому світі. А от мати їхня – Віра, ну зовсім знітилася, оскільки в існуванні цієї чесноти повністю зневірилася. Тож Василинка, аби підбадьорити нову робітницю й не обтяжувати Прокопа думками про нові збитки, що так неочікувано з’явилися, сказала йому, що за платню їй він може забути взагалі, але має прийняти помічницю, бо сама вже не встигає за всім глянути – роботи ставало все більше. Господар не заперечував, навіть зізнався, що сам подумував порадити підшукати їй помічницю, бо вона он зранку до ночі крутиться, бачить же, як їй важко. Зніяковілу новеньку Василинка сяк-так прилаштувала, насилу змусивши поселитися в цілій кімнатці, а не на лаві в кухні.

 Стало веселіше. І спочатку Прокоп цього побоювався, бо діти були самого шкодного віку, а нагорі ж лежить тяжкохвора дружина, яку дитячі пустощі та гамір можуть дратувати. Але дарма переживав. Почувши дитячий сміх та біганину, дружина сама трохи пожвавішала ще й була зізналася, ніби насправді вже боялася що й до смерті не почує дитячого голосу. Лежала собі, усміхалася, дослухаючись до кожного звуку ззовні: коли вони голосно сміялися – крізь біль й сама посміхалася, коли бігали й сварилися – їй теж пекли оті дріб’язкові чвари, завжди з цікавістю розпитувала про їхні розбишацтва. Ось так, з часом, Прокоп й сам дивувався, та що там - вже не уявляв, як вони жили до цього, без дітей? Дозволяв їм багато що з того, за що рідна мати сварилася, а як бувало й сам сварив, то вже аж так серйозно двиготів бровами та вусами, крехтячи та ойкаючи, що від кумедного цього видовища дітям так соромно робилося від того, що розбирав їх сміх, аж боялися на нього дивитися й зникали, тільки-но чули його: «втякай, втякай, бо зараз геть розізлюся». Завжди частував гостинчиками. Дітлахи відповідали найщирішою вдячністю, поривалися стати в нагоді, боялися навіть подумки завдати якоїсь прикрості добрим людям, що дали їм прихисток. Прокопові були найкращими помічниками, бо дядька полюбили дуже, а працювати із ним їм було як цікава забавка.

ДАЛІ БУДЕ