Як зайчик Ясь хотів у вирій летіти

В одному зеленому лісі у зеленій хатці жив зайчик Ясь. І був той зайчик такий собі жадібний. А тому не мав друзів. Вирощував капусту, саджав моркву, пісеньок співав і не журився.

Але настала осінь, повіяли холодні вітри, листячко на деревах пожовкло і почало опадати. Стало Ясеві холодно. Ходить він і в зажурі поглядає на свою зів'ялу городину.

Побачила його Ворона.

— Кар! Чого це ти, Ясю, смутний-невеселий?

— Та як же мені не журитися? Холодно як…

— А ти, Ясю, у вирій лети, як птахи. Там, кажуть, тепло.

Сказала це Ворона і полетіла собі.

А Ясь задумався: як же ж йому полетіти?

Спробував було з гірки полетіти: заліз, розігнався і стрибнув, махаючи вухами. Трохи пролетів і впав. Добре, що гірка невисока була.

Тоді Ясь вирішив змайструвати собі крила. Взяв дві великі гілки. Намотав на них дрантячко. І вийшли такі собі крила.

Знов заліз зайчик на гірку поблизу свого дому. Підскочив, замахав крилами і… впав.

Сидить заєць, потилицю чухає. Іде повз нього лисичка Еля.

— Що, Ясю, день у тебе невдалий?

— Та ось, вирішив летіти у теплі краї — бо дуже вже холодно стало. Та й зробив крила. А вони не годяться.

— А я знаю, як ще можна полетіти, — обізвалася Еля. — Ходімо до моєї хатки. В мене є малюнок цієї літальної машини.

Прийшли до лисички додому. Вона дістала креслення.

— Ось. Дельтаплан називається. Ой, та ти змерз! Зараз. У мене є шубка. Вдягни. Можеш трохи поносити.

Вдягнув Ясь шубку, зігрівся, подякував Елі. І пішов майструвати дельтаплан.

Знов виліз Ясик на гірку, розбігся і злетів…

Летів Ясь, летів. Радів. Аж раптом зачепився за гілку високого дерева — і дельтаплан впав на землю.

Сидить зайчик і плаче.

Аж іде тут кіт Базько.

— Чого це ти тут сидиш і землю поливаєш? Однак уже осінь, нічого не виросте від твоїх сліз.

— Та я хотів у теплі краї летіти. Ось Еля навчила мене зробити дельтаплан. Але далеко на ньому я не залетів.

— А ходімо-но до мене в село. Я тобі дещо дам.

Приходять вони до Базі додому. Кіт чаю наварив, Яся пригостив. Зайчик так від того чаю нагрівся, що й забув, чого він до Базі прийшов.

А кіт повів Яся до хліва. А там стоїть повітряна куля.

Розпалили вогонь, кулю надули. Зайчик такий радий. Аж себе не тямить.

Сів він на кулю, красно подякував Базькові. І полетів. Радіє — згори стільки видно!

Раптом почалася сильна буря. Закрутила повітряну кулю і кинула нею об землю.

Бачить Ясь, що куля ушкоджена і далі на ній не полетиш. Сів та й заплакав.

Аж раптом іде вовк Сірко.

— Чого ти, зайчику, нюні розпустив?

— Та зібрався я в теплі краї летіти, а в мене усе не виходить. Ось і куля пошкодилась.

— Не плач. Ходімо до мене, я дам тобі свій вертоліт — недавно придбав.

Приходять, а в Сірка гості зібралися: лисичка Еля та кіт Базько. Сидять, чай п'ють із шоколадними цукерками.

Сіли до них і вовк із зайцем. Довго сиділи. Балакали.

Аж під вечір похопилися: зайчику ж потрібно летіти!

І тоді всі почали випитувати:

— Навіщо тобі, Ясю, летіти так далеко?

— Ну, холодно тут… А там завжди літо. Щоб не мерзнути…

Тоді Еля, Базько і Сірко навперебій почали пропонувати Ясеві: хто дрова, хто шубку, хто теплі чобіточки…

Подумав Ясь і нікуди не полетів. Адже там, де є друзі, ніколи не буває холодно.