Казки для великих і маленьких друзів

Цар без царства

Жив-був на світі один Цар. Був він дуже багатим. І дуже любив командувати.

Якось Цар вирушив зі своїми слугами на полювання. Але сталося так, що заблукав. Побачив між деревами, що блищить щось (а варто сказати, що він до всього був ще жадібним). Зліз він з коня і пішов за тим, що блищало. А блискуче усе віддалялося і віддалялося… І так Цар зайшов далеко-далеко в ліс. А там — і блискуче зникло, і зрозумів, що заблукав.

Іде Цар і думає, як йому з цього лісу вийти. Бачить — біжить Зайчик.

— Гей, ти! Ходи сюди!

Заєць зупинився і дивиться на Царя.

— Давай виводь мене з цього лісу!

Заєць став на задні лапки, передні схрестив на грудях — не сподобалось йому, як Цар з ним говорить.

— А чого це я маю тебе з лісу виводити?

— А тому що я Цар!

— Я тебе не знаю — який ти Цар?!

Розсердився Цар:

— Та я тобі зараз покажу який! — побіг до Зайця, а той стриб-скок — і сховався в гущавині.

— Ух! Утік…

Іде Цар лісом, спотикається об гіллячки та камінці, сердиться. І слуг нема поряд, щоб дорогу розчищали…

— Гей, Лисицю! — гукнув Цар, побачивши Лисичку, яка на галявині ягоди збирала і в кошик клала.

Подивилася здивовано на нього Лисиця:

— Чого тобі, діду?

— По-перше, я тобі не дід. Я Цар. І я наказую тобі поприбирати гілки з дороги, якою я йду. І ще — виведи мене з цього лісу!

— Знаєш що? Не знаю, який ти там Цар. Можу тобі дорогу з лісу показати, якщо ти мені ягоди допоможеш збирати, — сказала Лисичка і далі собі ягоди зриває і до кошика складає.

— Ще чого! Щоб Цар ягоди прислузі збирав! — розвернувся Цар і пішов.

Іде, сердиться, сам із собою говорить, аж назустріч Вовк іде.

— О! Може, хоч цей знає, хто я… — сказав Цар до себе і гукнув до Вовка:

— Агов! Стій!

Зупинився Вовк.

— Я Цар. І наказую тобі вивести мене з цього лісу.

— Звичайно, Ваша величносте! Ходімо зі мною.

— О! Хоч цей впізнав свого Царя, — сказав Цар вдоволено до себе і попрямував за Вовком.

Тільки чомусь чим далі — тим дрімучішим і темнішим ставав ліс.

Приходять вони до хатини.

— Ну ось ми й прийшли, Царю. Тут цар я. Я сильніший. Будеш мені служити. Відслужиш вірою-правдою рік — відпущу. Будеш погано служити — з'їм.

Налякався Цар. Та бачить, що нічого не вдієш, царство його лишилося далеко. Почав Цар служити Вовкові: дрова рубав, воду носив, їсти готував, та й так старався — аби Вовк не з'їв.

Минув рік — відпустив його Вовк, як і обіцяв.

Іде Цар лісом, не знає, як вийти. Бачить — Лисичка гриби збирає.

— Лисичко, будь ласкава, допоможи мені вихід із лісу знайти. А я тобі грибочки допоможу збирати.

— Добре, дідуню.

Допоміг він Лисичці, а Лисичка його з лісу вивела.

Прийшов Цар у своє царство. Всі дуже здивувалися, побачивши, що він повернувся. І засмутилися — добре їм без нього жилося. Але Цар більше не був таким, як раніше. Став лагідним і добрим. Роботу робив разом зі слугами. Зрозумів, що в житті всіляке буває: сьогодні цар, завтра — без царства, а дружні стосунки завжди з халепи виведуть.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше