Прибулець Пляма

Після дощу Троє Зернят гуляли в парку. Сяяло сонце.

— Гляньте! Веселка в калюжі! — вказав друзям Пустунчик. — Як гарно!

— Справді! Яка краса! — замилувалася Лапуня.

— Може, с першого погляду гарно, але небезпечно. Для природи ця веселка — отрута! — Розумник пояснив, що різнокольорова пляма це іризація у тонкій плівці бензину на поверхні води. Тут стояла машина і лишився бензиновий слід, який після дощу проявився в калюжі.

— Коли в морі під час аварії на танкері розливається нафта, така пляма може вкрити площу в багато кілометрів. І губить все живе довкола. Тим, хто під нею, у воді, плівка не дає дихати, тих, хто торкається її, зв’язує липким брудом. Багато птахів, риб та морських тварин гине від такої "краси". І тут в парку маленька "веселка" небезпечна для птахів та тварин, які схочуть напитися з цієї калюжі.

— Мораль, не пий водицю з калюж! — пхикнув Пустунчик. І першим відсахнувся, коли веселка на воді закрутилася, піднялася і стрибнула до них на доріжку.

Перед наляканими Зернятами стояв хтось їхнього зросту, схожий на мильну бульбашку, темно-сіру всередині, але з сяйвом нафтової веселки на боках.

— Привіт! Де ти бачив бруд на воді? — жваво спитав "хтось" в Розумника. — Це далеко? Як його знайти?

— Навіщо? — здивування подолало острах.

— Ти хто? — схаменувся Пустунчик.

— Я б з'їв те, що вам заважає. Я — з далекої планети Сміття, мене звуть Пляма. Дуже люблю різні хімічні відходи, — Пляма погладив себе по кулястому животі.

— Ти прибулець? — скрикнула Лапуня. — Вітаємо тебе на Землі. Тобі тут подобається?

— Дуже! Я щойно прилетів, та вже бачу, Земля схожа на моє рідне Сміття, але набагато розкішніша! Тут стільки смачного… — Пляма помітив під кущем пластиковий пакет, кілька недопалків та іржаву кришку від пивної пляшки. В його очах сяйнула яскрава веселка. Прибулець прожогом стрибнув до сміття та втягнув його в себе, наче пилосмок. Задоволено облизнувся. О, в нього навіть язик у нафтових смугах!

— Круто! — Пустунчик запросив Пляму погуляти по парку.

Дуже скоро гість Землі помітив стихійний смітник, який лишився на зеленій галявинці після недільного пікніка. Зернятам стало соромно, а Пляма зрадів. Заурчав наче кіт, сковзнув на купу зім’ятого одноразового посуду і почав його прибирати, розчиняючи непотріб всередині себе. Веселка на його шкірі ходила яскравими хвилями.

— Чому ваша планета зветься Сміття? — спитала Лапуня. — У вас має бути дуже чисто!

— Угу, — відгукнувся Пляма. — Так чисто, що нема чого їсти! Самі ліси, моря, лани та пустелі. Бр-рр! Жахливо! Поки знайдеш хоча б тарілочку пилу та бруду, півдня літаєш! А у вас така краса, такий розкішний обід лежить просто неба і ніхто не віднімає! Ням-ням… я у вас затримаюся надовго! А планету ми назвали Сміття, бо нема в світі нічого прекраснішого за сміттєзвалище! Ми читаємо про них у шкільних підручниках, але особисто я зроду жодного не бачив! Це така сама галявина, тільки трішки більша?

— О, ні, — зітхнув Розумник. — Звалище набагато більше. Ти правий, в нашому світі їх забагато.

— Як такої краси може бути занадто багато?! — очі в Плями стали величезними і світилися. — Ти знаєш такі місця? Покажи! О, будь ласка!!

— Це далеко за містом. Поки, якщо хочеш, ми покажемо тобі смітник у нашому дворі, — сказали Зернята.

До вечора Пляма абсолютно щасливий урчав на смітнику за домом. Затягти прибульця в гості до земної квартири новим друзям не вдалося. "Що я там не бачив? У вашому дворі така краса!.. Якби у нас на Смітті було так гарно!.."

Тієї ночі Пустунчику наснилася рідна планета Плями. Не така, як прибулець її описав, а його заповітна мрія. Ніби сам Пустунчик наближався до невідомої планети як першовідкривач. Здалеку омріяний Плямою світ скидався на яскравий різнокольоровий м’ячик. Пустунчику сподобався цей незвичний пейзаж, наче з мультику, де різнокольорові мозаїчні гори височіли над широкими різнокольоровими морями. Та зблизька виявилося, що це величезне звалище. Мільярди пластикових та скляних пляшок блищали на сонці, залиті нафтовою плівкою. Мішанина з фантиків від цукерок, та найрізноманітнішого сміття товстим шаром вкривала поверхню планети. Ані грунту, ані рослин чи тварин неможливо було розгледіти. Тільки здіймалися хмари пилу, і крутилися темні вихори. А величезні зграї мильних бульбашок літали над звалищем та розтікалися по ньому темними плямами.

— Не хочу!!! — від власного крику Пустунчик прокинувся.

Не змовляючись Зернята рано-вранці зустрілися там, де вчора лишили Пляму. Всі троє винесли з дому пакети сміття, і виявилося, всі бачили той самий сон, про перетворення планети на звалище.

— Жахлива мрія! — здригнулася Лапуня, згадуючи сон. — А де ж він?

Здавалося, смітник зранку вивезла машина. Але друзі помітили сірий слід, наче круглу тінь, і довкола не було жодного найменшого папірця. Двірники так чисто не прибирають! Асфальт наче язиком вилизали!