Данилко та Яночка

  Живуть собі в одному місті братик і сестричка. Данилко та Яна. Мама з татом дуже їх люблять, бо ж дітки такі хороші, слухняні. Завжди разом бавляться. Батьки і інші близькі люди  щедро задаровують своїх любих діток іграшками. Данилко найбільше любить різні машини, трактори, конструктори. А Яночка, найохочіше бавиться ляльками. Любить їх перевдягати, заплітати, годувати.

  Данилко, як старший, а йому вже цілих 7 років, частенько любить керувати сестричкою. Каже давай так будемо гратися, а вона хоче інакше. От і сваряться деколи.

  Одного разу Данилко склав з конструктора велику вежу. Високу, превисоку. Дуже пишався нею. Хотів показати ввечері татові. Саме тоді Яна прийшла в його кімнату зі своїми ляльками. Так бавилась, що ненароком зачепила Данилків шедевр. Ой! Вежа впала і розсипалася. Братик, як побачив, так розсердився, що пішов у кімнату сестрички і порозкидав там всі іграшки, ляльки. Вона віддячила йому тим самим.

  Коли тато прийшов ввечері з роботи, діти насуплено сиділи у різних кутах вітальні і кожен грався своїм. Данилко їздив по підлозі машинкою, а Яна зачісувала ляльку. Тато відразу збагнув, щось сталося. Тоді він заглянув у кімнати дітей. Який жах! Такого безладу давно вже не було в їх домі.

Тато покликав дітей і каже:

- Дітки, може, розкажете мені, що тут у вас сталося? – дітлахи попідходили до тата, переглянулися.

- Це Яна розвалила мою високу вежу!

- Це він порозкидав мої іграшки! – Діти в один голос почали скаржитися одне на одного.

- Ясно. – сказав задумливо тато. – І , що тепер робити? Яночко, ти хотіла розвалити братикові вежу? – запитав тато.

- Ні. Це я випадково… - сумно каже дівчинка.

- Розумію. Спробуй уявити, як би ти почувалася, якби твою вежу , яку ти старанно будувала , хтось розвалив.

- Я б дуже засмутилася. – каже дівчинка.

-  Так. Данилко теж засмутився. А, що треба зробити, коли випадково когось образиш? – питає тато в доньки. Вона подумала хвильку. Каже:

- Попросити вибачення?

- Так. Молодець, доню. А ти попросила вибачення в братика?

- Ні…

- Тому я й розсердився, - каже Данило.

- Вибач мені, будь ласка. Я не хотіла. То випадково , зачепила лялькою. – промовила Яночка до брата.

- Ну добре. Тільки більше так не роби. – вибачив Данилко.

- Молодці , дітки. А зараз, щоб показати , як ви дружите, підіть і поприбирайте в кімнатах . Разом. – сказав тато.

  Діти пішли прибирати. Не хочеться, та, що вдієш. Треба. Бо такий безлад, що й пройти нема як. Довго поралися. Спочатку в кімнаті Данила, потім в Яни.  Нарешті, все, порядок. Поки прибирали, то й зовсім помирилися. Батьки щиро похвалили діток, наступного дня купили морозиво. Яночка з Данилком дружно сиділи на кухні , лизали солодкі ласощі і вирішили побудувати нову вежу. Ще вищу. Так і зробили.

***************************

Дорогі мої  маленькі читачі,  якщо вам подобаються казочки, ви можете показати це зірочкою. Дякую, що читаєте. Бувайте здоровенькі. До наступних зустрічей у казочках.