Казка 3. Калюжка та Плюх

Одного разу в Калюжці оселився Плюх. Спершу був обережним, нічим не себе виказував. Плюхався зрідка, негучно, підлаштовуючись під ігри Карасика, купання птахів або плескіт дрібної хвилі. Вночі затихав. Чи то спав разом з Калюжкою, чи то слухав ніч. Але з часом Плюх посмілішав...

Задрімавши одного разу тихим літнім полуднем, Калюжка була розбуджена гучним сплеском — по воді розходилися кола, немов хтось каменем жбурнув. Жук-Плавунець сховався в нірку, Карасик злякано визирав з очеретяних заростей. Але каменю на дні не було. Все це виглядало дивно... Людей поблизу також не було, про їхню появу відразу ж попереджали птиці. Звірі й птахи камінням не кидаються. Траплялося, щоправда, ворони — роззяви кидали в воду волоські горіхи. Калюжка акуратно випліскувала їх на бережок — їй ні до чого, а птахам корм. Але зараз і горіха не було. А кола на воді були...

Спочатку Плюх бешкетував тільки вдень. То не давав подрімати Калюжці, то лякав Карасика і Плавунця, то заважав птахам спокійно пити водичку. Пташиний водопій зовсім спорожнів. Родина трясогузок, що жила в дуплі старої верби, навіть перебралася в більш спокійне місце. Калюжка засумувала без пташиного щебету. Ніхто не розповідав їй свіжі новини, не попереджав про наближення людей. Карасик знудьгувався за гостинцями, які приносили йому добрі пташки. Сміття, яке приносив пустун Вітерець, а охайна Калюжка випліскувала на берег, прибирати було нікому.

Чим далі — тим більше. Плюх не давав нікому спокою вже й вночі. Чи то спати йому зовсім не хотілося, чи характер у нього був такий шкідливий, але плюхався він все частіше і все голосніше. Восени й так погода не тішить. То дощ зарядить, то вітер здійметься. А якщо день видався тихий і спокійний — Плюх вже тут як тут!

Калюжка вже знала, що за гість у неї оселився. Знайомий Дощик розповів їй, що Плюх водиться в кожній великій водоймі. Особливо любить він кепкувати над рибалками. То копіює плескіт грає риби в ставку, в якому її зроду не було. Сидить рибалка годинами, сподіваючись на вилов, а Плюх знай собі дратує його.

А то заходиться рибу розполохувати на ранковій зорі, коли самий кльов, і тоді вже точно нічого не впіймаєш. Але в великому ставку або в річці на Плюха ніхто особливої уваги не звертає. Там і без нього є, кому шуміти й плюхатися. А маленькій Калюжці як? І як позбутися від небажаного гостя, на жаль, ніхто не знав...

Калюжка змучилася, навіть вода в ній стала не такою прозорою. Вона вже не так старанно прибирала сміття, все рідше гралася з Карасиком і з острахом зустрічала спокійні дні. Діло йшло до зими. Калюжку раз у раз засипало осіннім листям, мимоволі доводилось займатися прибиранням. Плюх і тут примудрявся нашкодити. Тільки Калюжка згорне листя в купку, щоб на берег виплеснути, він як плюхнеться в саму середину! І знову збирай все до купи...

Одного разу вночі Калюжка відчула себе трохи незвично... Якось лоскітно, але не так, як при дощику. Настав ранок — ясний, трохи морозяний. На поверхні плавали прозорі променисті зірочки — крижинки. Їх ставало все більше. Плюх, звичайно ж, не міг залишитися осторонь. Він плюхався, намагаючись попасти в крижинки та роздрібнював їх на маленькі уламки. Так продовжувалось весь день, і навіть вночі Плюх не бажав вгамуватися. Нарешті знесилена Калюжка забулася неспокійним сном, а вранці... Вранці вона прокинулася і була вражена дивовижним відчуттям тиші й спокою, давно забутим, але смутно знайомим. Вона знову заснула, насолоджуючись безтурботним спокоєм.

Невідомо, як довго спала Калюжка. Прокинулася вона від яскравих променів весняного сонця. На її поверхні знову плавали рідкі крижинки, але вже не променисті, а округлі. Вони танули прямо на очах. Навкруги щебетали птахи, і гніздо трясогузок в дуплі верби, схоже, вже не пустувало. Сміття на березі не було, чому Калюжка дуже зраділа. Життя прекрасне!

Але раптовий плескіт змусив Калюжку злякано здригнутися. Невже знову Плюх?! Вона встигла забути про нього, як про страшний сон! Та на воді плавав, погойдуючись, торішній горіх, який впустила роззява ворона. Плюх так і не з'явився, ні цього дня, ні наступного.

А знайомий Вітерець, що прилетів через кілька днів, розповів, що Плюх забрався геть, як тільки Калюжка вкрилася льодом. Мабуть, полетів туди, де не буває морозів. І треба визнати, Калюжка по ньому ані трошки не нудьгувала! Ну, хіба що зовсім трішечки...

Аудіокнижка https://abuk.com.ua/catalog/books/410

Повна версія електронної книжки https://abuk.com.ua/catalog/books/1169