Казки про лінь і не тільки

Лінь

 Жив собі один хлопець, звали його Левко. Батьки не могли натішитись на нього, адже син у них перший помічник. Дім чистенький, на столі смачний обід. Робота з піснею наввипередки летить. 

 Одного дня Левко присів на ганок відпочити, бо вранці добре попрацював, і побачив біля воріт свого дому щось маленьке схоже на земляне жабеня. Маленька істота була така слабка і нещасна, сиділа на землі на пекучому сонці й гірко плакала. Левко підійшов ближче, придивився увіжніше і побачив, що це, ніби, дівчинка: замурзане личко з великими очима, що ховались під великим, як для такої манюні, зеленкуватим капелюшком, тоненькі рученята, босі ніжки, брудна старенька сукенка. Стало хлопцю її шкода. Він взяв її на руки і поніс до себе додому, вмив її й нагодував. Виявилося, що її звуть Ліня і що вона загубилася, і їй нікуди йти.

 А коли хлопець вирішив, що час вертатися до роботи, то Ліня з ним напросилася, бо їй бачте вдома одній сумно. Він посадив її на стільчик, але дівчинка завередувала, що самій їй страшно, а раптом вона впаде, вдариться. Тож Левкові довелось посадити її до своєї кишені, тільки він почав підмітати подвір’я, як Лінька знову захникала, бо її трясе і хитає. І попросила його сісти й трошечки перепочити, а потім ще трошечки.

 З цього все і почалось, Лінька не відпускала хлопця ні на хвилинку, не давала нічого робити. Справи його занепали: дім покрив товстезний шар пилюки, чистого посуду вже не лишилося, а гора немитого височіла аж до самісінької стелі. 

 Лінька ж ставала з кожним днем все більшою і більшою. Левкові все важче становилось її носити, а вона не відпускала його ні на мить і всі справи відкладала «на потім».

 Батьки не знали чим допомогти синові. Було вирішено вигнати його з дому. Лінь противилась цьому усіма силами. Навіть чіплялась за поріжок дому з усієї сили, а мала сили багато, бо надто вже Левко її розпестив. Тоді батькові довелося зачинити за сином двері, боляче вдаривши Ліньку по пальцях. 

 І пішов хлопець світ заочі, шукати як позбутися своєї біди. Йшов, йшов через гори, через ліс, а Лінь все плаче і плаче – заважає йти. То їй прилягти відпочити треба, то хоча б присісти. А тут ще й дорога зіпсувалася вся ніби кротами перерита, каміння розкидане обабіч лежить. Ноги йти по ній не хотять, перечіпляються одна об одну на кожному кроці. І ось коли вже Левко зовсім знесилився і сів відпочити, то побачив перед собою височенний замок, наче й гарний, але страшено занедбаний. 

 Раптом звідкись з’явилась дівчина у красивій довгій сукні, вона була дуже сумна, ледь не плакала. Підійшла до нього і попросила побудувати дорогу до її замку, бо злий чаклун через те, що вона не захотіла виходити за нього заміж, зачаклував її. І тільки той хто відремонтує дорогу зніме ті чари, і вона буде вільна, а її рятівник багатим. 

 Сподобалась дівчина хлопцеві, але Лінь, як побачила скільки роботи попереду, то так його придавила, що він навіть поворухнутися не зміг. 

- Та ти сам собі допомогти не можеш, – зітхнула дівчина і зникла.

- Стій! Стій! – закричав Левко.

- Це ти до мене, юначе? – озвався до хлопця дідусь, який проходив повз.

- Я... я... – розгубився той. – Я не знаю, що мені робити? 

- А чого ж ти хочеш? – спитав той.

- Вiдремонтувати дорогу, щоб допомогти дівчині.

- Тоді дій, – всміхнувся старий. – Просто зніми з шиї ту огрядну панянку, що зараз на ній висить і роби те, що надумав.

-Так  вона ж не пускає...

- А ти їй скажи, що то тільки на хвилинку, – всміхнувся він у свої пишні вуса та пішов своєю дорогою.

    Хлопець так і зробив. Залишив Лінь обабіч дороги тільки на хвилинку і взявся за роботу. І так камінець за камінцем, хвилинка, а за нею ще одна, він так захопився, що згадав про лінь тільки ввечері, але вже забув де її посадив. Не шукати ж її! І він голосно засміявся, аж сльози потекли.

 А коли він витер очі, то побачив перед собою охайну доріжку, що була вимощена кольоровими камінчиками. Йти по ній було легко, цікаво розглядати чудернацькі візерунки. 

- Хто це зробив? – дивувався хлопчина. – Невже я?

Він навіть не помітив, як дійшов до зачарованого замку і побачив, що той аж сяє від чистоти і має святковий вигляд.

    На зустріч хлопцеві вийшла та сама дівчина.

- Ти зміг! – вигукнула вона. – Але як це тобі вдалось?

- Як виявилось,  – стенув плечима хлопець. – Мене виручила одна порада.

- Яка?

- Цінувати кожну хвилинку.

I вони жили довго і щасливо, бо як же інакше?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше