Казки Заповідного лісу. Ядвіга.

РОЗДІЛ 2 – Спокійна ніч.

Вночі Ядвіґу розбудило грюкання в дерев'яні двері її хати. Хтось, явно безсмертний і безстрашний, а скоріше просто дурень, нахабно тарабанив ногами та кулаками по дверях, при цьому протяжно завиваючи.

- Відкривай, відьма стара! Кому говорю, відкривай! Гик, гик… - пролунав ще один стук ногою по двері, потім почулася лайка. - Будеш відповідь перед добрим парубком, царської крові тримати. Гикнув ще раз. Відчиняй стара відьмя, до тебе сам царський син Іван прийшов! Гик.

За дверима почулася метушня. Там мабуть знаходилася не одна людина, і та друга була набагато розумніша за першу. Дві аури енергії. Перша – жадібна, заздрісна і підла, а ось друга… Друга таїла в собі неймовірну силу та смуток, втому, навіть байдужість до життя. Два чоловіка. Один п'яний та дурень. Дурень намагається виламати двері в хатину лісової відьми, а другий чоловік розумний. Він намагався не дати дурню натворити занадто багато біди, але при цьому дотримується певного нейтралітету.

Ядвіга, зло пирхнула, швидко навішуючи на себе морок Баби Яги. Злізла з ліжка і потопала до дверей, відчиняючи їх навстіж. Настрій у неї був поганий, день і так видався насиченим на події, думала, хоч уночі виспиться, але ні… Гості несподівані завітали!

Іван син Гвідонов, царевич з тридев'ятого царства, який не очікував, що двері самі навстіж відчиняться, втратив рівновагу і влетів усередину хати, приземляючись носом прямо в підлогу. Мить тиші, потім лунає гучна лайка і охання. Слідом за Іваном зайшов інший молодець, статний такий, чорнявий, погляд важкий і байдужий. Начебто і з богатирями його не порівняєш, у плечах помітно уступав, зростом нижчий, а ось відчувається сила в ньому, в рухах, пластиці. Небезпечний супротивник, такого спробуй, здолай – воїн! Так, богатирі йому нерівня.

Глянув на хозяйку хатинки без страху у погляді, а потім підняв бідолашного царевича з підлоги, та на лавку посадив, поки той ніс свій чіпав руками і скаржився. Потім до хазяйки хати розвернувся, окинув поглядом, оцінюючим. Та тільки неприязні та ненависті в цьому погляді не було, що дуже  здивувало Яду.

- Вибач, господиня, - вклонився чорнявий Ядвізі. Причому щиро сказав це. - Це, - воїн вказав на молодця, що чіпає ніс. - Царевич Іван до вас у гості завітав. Вибачте і не сердіться на нас, я не зміг переконати його дочекатися ранку, ваш спокій не турбувати вночі. У царевича біда велика. Вислухайте його, господиня, може, пораду дати зможете, а ми потім зі світом підемо від вас, та не будемо турбувати.

Промову свою воїн закінчив та глянув на господиню хати відкрито, без страху та злого потаємного наміру. Давно до неї такі не заходили, у Ядвіги навіть мурашки по шкірі пробігли і серце защеміло. Ось тільки погляд у воїна дуже сумний, заблукавший, навіть байдужий, ой недобре це. Адже чоловік починає зникати! Такі своє життя вже не цінують та майбутнього не бачать.

- Ось, як, - здивовано вимовила Ядвіга, все глибше в думки свої занурюючись і витязя роздивляючись. Царський син її мало цікавив, там все порожньо і вже загублено. Ні, є, звичайно, один шанс, ситуацію виправити, але дуже малий він.

- Чого ти з нею панькаєшся, Фініст? - продовжував обережно чіпати свій ніс Іван, зі злістю поглядаючи на чаклунку. - Вона усіх царівен, погані допомогла вкрасти, жодної вільної не залишилося. Та й сама погань, нечиста! І взагалі, накажи їй мені носа вилікувати.

Фініст видихнув, заплющивши очі, і похитав головою, потім глянув на Ядвігу, з сумом так подивився і мольбою, сам стоїть і мовчить.

- Фіністе, Іване, - замислилася Ядвіга, у самої погляд відчуженим став. - А чи не з тридев'ятого ви царства, соколики? Там, де цар Ґвідон царює?

- З нього, господине, - знову вклонився Фініст. - Будь добра вилікувати царевича. Будь ласка, – протягнув воїн.

- Дивись, який ввічливий попався, - знову задумливо окинула його поглядом Ядвіга. Потім до царевича повернулась. - А у самого язик відвалиться допомоги попрохати?

- Не царська це справа у смерда просити, - зло видихнув Іван.

- От і будеш ходити з розбитим носом, царевиче Іване, - мовила похмуро чаклунка, а потім, помовчавши, додала. - Дурень! Як є дурень! Чи бачено щоб нечисть, просту людину лікувала, - оскалилася Ядвіга. - Та мені простіше тебе своїм служкам на корм віддати!

- Матінко, будь ласка, - попросив Фініст, сам на царевича сумно подивився. - Він бурчатиме, не заспокоїться. Вилікуйте, а я відпрацюю. Будь яку роботу важку можу зробити. Може дров наколоти? Або ще чого? Що скажете, те зроблю. Скільки скажете стільки й відслужу.

– А ти хто йому? - Ядвіга посміхнулася, підійшла до полиць із зіллям. Взяла одне, вилила у кухоль і повернулася до Івана. - На випий, - засунула кухоль у руки Іванові.

- Отруїти царя хочеш, відьма стара? - підозріло подивився на неї Іван. - Давай, Фіністе, відпий ти спочатку.

Іван кухоль своєму супутникові простяг. Фініст сіпнувся, потім руку простягнув щоб кухоль взяти до рук, але Ядвіга його зупинила, за руку схопила і стиснула. Міцно так стиснула, а воїн навіть не смикнувся, коли його схопила стара, крива рука з довгими кігтями чорного кольору. Він просто завмер із німим питанням у погляді. Міцні, однак, нерви у цього чоловіка. Ядвіга схвально хмикнула, потім спитала:

– Ти хто йому? Охоронець?

- Брат я йому, тільки не рідний. Я незаконно народжений, - посміхнувся куточком губ Фініст.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше