Казки Заповідного лісу. Ядвіга.

РОЗДІЛ 7 – Мар’я Морівна або рятівників не обирають.

Мар’я Морівна із захопленням розбирала подарунки, які їй надіслав батько з поштовим караваном. Чого тут тільки не було: меч-кладенець, піка, пара гострих кинджалів, в ручку яких впаяні великі смарагди, ще декілька метальніх зірок. Татко завжди знав, чим можна догодити улюбленій доньці. З малих років у Мар’ї бул найкращий тренер рукопашного бою, вона чудово володіла різними видами зброї, могла коня на бігу осідлати, непогано вміла битися.

Перебравши практично всі коробки, Мар'я нарешті дісталася до двох останніх. Одна величезна чорна, а інша схожа на першу але трошки менша по розмірам.

- Улюбленому зятю, - прочитала напис на етикетці Морівна. - Цікаво, цікаво… - цікавість змусила її відкрити цей подарунок. - Ну, тату, як мені так мечі з камінчиками, а як зятю так таку красу, - обурювалася царівна, тримаючи в руках величезний меч який був викуваний з магічних металевих сплавів, що відблискували чорним кольором.

Зручний держак під дві руки, на якому вигравіруваний череп. Витончений, незважаючи на свої розміри, на привеликий подив легкий меч і при цьому ще міцний. Морівна обережно торкнулася вістря. Гострий, зачарований!

- Ух, який гострий, - царівна почала навколо себе вміло кола мечем вимальовувати.

В цей час у кімнату увійшов Кощій, облокотився об одвірок, стоїть мовчки, дружиною своєю милується. Любив він Мар'ю міцно, душі в ній не чув. Якоїсь миті Мар’я Морівна свого чоловіка помітила, посміхнулася, меч на стіл відклала і до нього пішла.

- Скажи, Кош, ось за що мій батько тобі такі подарунки дарує? - Мар'я обняла чоловіка і стала руками його довгі сиві пасма перебирати. - Як рідній дочці, так різні брязкальця з дорогоцінним камінням, які тільки баланс у зброї псують. А тобі меч із магічних сплавів, легкий, ідеально збалансований.

- Може, тому що ти хоч і войовниця, але все ж таки дівчинка? - цмокнув він Мар'ю в ніс, і посміхнувся.

- Я серйозно? - надулася Морівна.

- Ну а якщо серйозно, то у всіх його минулих записках, які додавалися до подарунків, він писав, що за мій залізний терпець, бо доньку він свою добре знає.

- Кош! – знов обурилася Морівна.

- Мар’є, ну справді, ти, що батька свого не знаєш? Він, чий батько мій чи твій? - Кощій відсторонився і підійшов до столу, взяв меч, почав розглядати. - Тесть просив, щоб ми до них Алка бодай на місяць відправили.

- Ось коли всі свої справи закінчиш і знайдеш час сам із сином до моїх батьків у гості поїхати, тоді відпущу.

– Мар'я? – несхвально похитав головою Кощій.

- Що Мар'я? Це вони зараз такі сміливі. Алк весь у тебе пішов, такий самий, як і ти, найсильніший некромант. Це я вже звична і спокійно реагую, коли по замку скелети шурхають і кістками стукають. Алку лише п'ять років, він силу свою не контролює. Уяви, що з мешканцями палацу буде, коли ці кістки там розгулюватимуть. Гаразд ще вдень, але вночі, то взагалі повний треш. Я сама досі лякаюся, коли вночі на таке стукаюче диво натикаюся, та ще з мерехтливими жовтим кольором очницями, а якщо очниці червоним засвітяться? У матері нерви слабкі, мені її шкода, – припечатала Морівна.

- А скажи мені, люба дружина, - відклав меч у бік Кощій. - Чому ти ночами не спиш, а замком тиняєшся? А я все думаю, хто у моїх скелетиків усі кістки переламав.

- То якби чоловік допізна в лабораторії не засиджувався б, а мирно поруч із дружиною спав, може, і вона б ночами замком не тинялася? - приснула Морівна.

- Гаразд, я зрозумів натяк. Врахую, – посміхнувся Кощій. - Мар'я мені на тиждень поїхати треба, Василиск каже, на межі чортівня діятися стала, розібратися треба.

- Кош, а може, я з тобою? Ти ж знаєш, що я не люблю без тебе залишатися тут.

- Не цього разу, долонько моя люба, - поцілував Кощій руку Мар’ї. - Я Ядвіґу з собою візьму, з нею швидше зрозуміємо, що відбувається. Потрібно буде за Заповідним лісом доглянути, хто, як не ти, Мар'я? Так і ліс чарівний в надійних руках та Алк під твоїм пильним доглядом.

- Кош? Чому я? - засмутилася Морівна, хоч і розуміла, що чоловік вірні речі каже, але миритися з вимушеною розлукою не бажала. - Он змії є, Варвара з Василисою.

- Горинич із Тугаріном теж будуть зайняті, Василиса з Варварою вагітні, куди їх зараз цими справами навантажувати? - похитав він головою.

- Упс, - Мар'я потерла задумливо чоло.

- Що упс? - Підняв її голову до себе Кощій і в очі зазирнув.

- Кажу, я все зрозуміла, - зітхнула Мар'я, а сама очі ховає. - Пригляну. Ти тільки Алка тоді візьми, до Олени Прекрасної Кощеївни завези, вона з племінником упорається, а то я не зможу і за ним устежити та за лісом з його нечистю. Дуже останнім часом нечисть почуття самозбереження втратила. От хоча б кікімору згадай.

- Тут ти маєш рацію, - Кош підозріло на свою дружину подивився, не давали спокою йому її слова та дивна поведінка. Помовчавши, додав. - Залишу тобі на допомогу Василя князя перевертнів.

- Кош, ти ж знаєш, що я не люблю, коли в хаті псиною пахне, - скривилася Мар'я.

- Не перебільшуй, - клацнув він її по носі пальцями.

- Кош, але це обурливо. Я ж Морівна, сама кого завгодно, скручу в ріг. Чи нашу першу зустріч вже забув? – усміхнулася Морівна.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше