РОЗДІЛ 8 – Ключова водиця.

Ядвіга, зігнувшись навпіл, заливалася сміхом. Фініста у хаті в цей час не було. Об'єктом такої бурхливої ​​реакції з боку господині Заповідного лісу став її фамільяр. Симон – чорний кіт, сидів біля полиці, де раніше були розкладені різні скляночки із зіллями, і ображено дивився на господиню.

Що ж стало приводом для сміху?

Він не зміг утримати свого цікавого носа при собі, дозволивши собі зазирнути на заборонену поличку. Ось тому зараз поруч з ним валялися уламки від посудини з зіллям, що розбилася. Кіт ображено сопів і не зводив очей з Ядвіги. Ще б пак, його благородна чорна шерстка покрилася місцями плямами яскраво-рожевого кольору. Збоку це виглядало дуже кумедно. Ось тільки сам фамільяр так не вважав.

- Ти чого туди поліз, поганець? – засміявшись, спитала Ядвіга.

- А навіщо ти туди рибу кладеш? - прошипів у відповідь Симон. - Знаєш, що це моя найбільша слабкість. Отже, спокушати мене, маленького, слабкого! Поверни назад колір моєї шерстки! - ультимативно заявив кіт і повів носом.

- Там не було риби, Симон, там луска Золотої рибки лежала, яку ти щойно зжер! Нахабна твоя морда, - Ядвіга посміхалася, хоча по-доброму рахунку треба було б покарати спритного кота. – Знаєш же, як важко її здобути. Золота, ще той подаруночок, а луска мені як особливий інгредієнт потрібна. І що тепер робити? Твоя шерсть не підійде, - розвела руками убік берегиня.

- Луска, але вона рибою пахне! - обурився кіт. - Ядвіга, зроби з цим щось, - Симон подивився на рожеві плями у себе на хвості та спині, а ще з боків. - Сором-то який, - сховав кіт носа під лапи. Невелика рожева пляма була і на ньому.

- Через пару днів саме пройде, - заперечливо похитала головою Ядвіга.

- Ну, Ядвиго, це ж ганьба! - обурився кіт. - Я знаю, ти можеш звести ці неприємні плями з мене.

- Буду я витрачати чаклунство по такій дрібниці, - хмикнула Ядвіга. – Тобі доречі йде, заодно наукою буде, не пхатимеш свій чорний ніс туди, куди тебе не просять. Скажи спасибі, що наголо не поголю.

- Ну, Яда, ну слів немає, - обурювався кіт. - Все, так і знай, йду і не повернуся, тільки коли плями зникнуть і те можливо. Я так… – крутився Симон на місці, розглядаючи себе та демонструючи масштаб трагедії господині. — Я ось у такому жахливому вигляді, пристойної нечисті на очі показуватись не стану.

Кіт піднявся на лапи, потупцював на місці, показуючи серйозність своїх намірів. Ядвіга руки на грудях склала і примружилася, на фамільяра свого дивиться суворо й мовчить.

- Ядушка, я зараз піду, - знов обурився Симон.

- Йди, йди, - усміхнулася хранителька. - Чи ти думаєш, я на твої маніпуляції піддамся? Скатертиною доріжка, Симон, потім, коли повернешся, не забудь, що лазити по місцях зберігання зілля та інгредієнтів небезпечно для твоєї шерстки, а ще суворо заборонено мною.

- Як знаєш! - кіт образився остаточно і розчинився в повітрі.

Яда важко зітхнула, не любила вона сваритися з Симоном, але поспуску вирішила цього разу не давати. Не вперше він шкоду робив. Через два дні дія зілля пройде, шерсть знову стане чорною як смоль, кіт заспокоїться і назад повернеться.

- Треба б ключової води набрати, бо запас її закінчується. Заодно там черв'яків жирних накопаю, - Ядвіга підхопила невелике дерев'яне відро. - Все одно тепер до моря океану знову летіти на ступі доведеться, просити Золоту рибку ще одну луску віддати. Ну, або виловлювати з океану як минулого разу. Цього разу вона без дару не погодиться навіть ніс із моря висунути, як її тоді спіймаєш? Вона ще минулого разу образу причаїла, дивно, що батькові не нажалилася, - важко зітхнула Ядвіга, розмовляючи сама з собою.

Перспектива викопувати хробаків їй не дуже подобалася, ось саме до хробаків Ядвіга ставилася з легкою часткою бридливості. Ну а робити нічого, хочеш не хочеш, а йди і копай.

Хранителька попрямувала до дверей, які різко відчинилися, впускаючи всередину Фініста. Так несподівано це сталося, що Яда від дверей відсахнулася, рівновагу втратила та впала б, якби Фініст її не підхопив своєю рукою і ривком притиснув до своїх грудей. Та так і завмер ніби скам'янів, акуратно притримуючи Ядвігу за талію і до себе дбайливо притискаючи. Хранителька сама здивувалася і завмерла, навіть подих затаїла, так незвично й несподівано все сталося, потім схаменулась, випростовуючись з його рук. Якось занадто непомітно міг до неї наближатися Фініст, і вже не вперше таке, не помічала за собою такого раніше Ядвіга.

- Кхм. Спасибі, - прошепотіла Яда, подивившись у вічі Фініста, а там справжній шторм вирує, погляд затримай, ризикуєш сам у цьому вирі потонути. Ядвіга відвела очі, а в самої думки розбігаються, що за нісенітниця, розслабилася зовсім, що такі несподіванки з нею відбуваються? – Пусти, – прошепотіла.

Фініст руки одразу прибрав, сам мовчки стоїть, очі від неї не відводить.

- Симона не буде пару днів, - зітхнула Ядвіга, проганяючи незручний момент. Підхопила назад дерев'яне відерце, яке під час падіння з рук випустила. - А я до джерела хочу сходити, ключову водицю треба набрати, та черв'яків нарити.

- А хробаків навіщо? - здивувався Фініст.

- Для особливого зілля вони мені потрібні, - побачивши, як Фініст скривився, Ядвіга зі смішком додала. - Потрібно свій статус підтримувати, я ж як-не-як Баба Яга. Як же добрий люд хробаками не нагодувати? Вони ж поживні, вважай делікатес, як одна моя хвостата знайома висловлюється, - підморгнула Яда витязю.