Казки Заповідного лісу. Ядвіга.

РОЗДІЛ 10 – В гостях у господині Мідної гори.

Алк, син Кощія, з донькою Олени носився по хаті, вони були з ним одного віку. Брат із сестрою, що два маленькі, гучні вихори. Стільки вереску від дитячих пустощів розносилося по всій хаті, що викликало мимовільну посмішку у Ядвіги. Любила дітей господиня Заповідного лісу, часом на їх пустощі крізь пальці дивилася. Адже це гарно коли дітлахи балують, грають, у грі вони багато чому вчаться. Щоправда, час від часу діти бігли до дорослих скаржитися один на одного, не без цього, діти як ні як. В обох сили не міряно, хоч і різного напрямку, ось так у спільній грі і управляти силою приловчяться, тим більше дорослі одним оком спостерігають за ними, готові будь-якої хвилини втихомирити розбишак.  

То Алк полчища скелетів закличе, щоб перевагу в грі мати та виграти, то ж соромно дівчинці програвати. А Ялинка, та теж непроста дитина. Ялинкою – доньку Олени Кощіївни та Полоза звали. Вона хистом більше в батька пішла, материнської сили над нежиттю не мала, зате хвіст могутній зміїний будь-якої миті відростити могла. Який скелет, такий удар хвостом витримає? Правда, і від матері дещо їй дісталося, чула поклади дорогоцінного каміння і закликати їх до себе могла.

От інколи і мірялися силою, та спритністю діти. То море скелетів по хаті гасає і Ялинка верещить, то навпаки чутно обурені крики Алка. Ну а що ці дрібні скелетики для великих полозів? В кільце візьме їх Ялинка всіх скопом та стира в пилюку, що потім і кістки не відновити, або камінчиком яким важким додасть зверху. Як то кажуть, чим би діти не тішилися, аби шкоду велику не робили. Хоча поняття цієї самої шкоди, відносне. У простих людей так би дітлахи не грали, не витримали б такого видовища люди. А що з некроманта та полоза взяти? Ну, мідна гора поки що цілою стояла і то добре.

Поки дітлахи веселилися, Олена з Ядвігою сіли чайку попити, можна ж на якийсь час розслабитися та вдосталь наговоритися, вони старі подруги, вважай, з дитинства знали один одного, багато що встигли пережити разом, у багатьох пригодах побувати. Тільки люстерко переговорне поруч поклали, мало що... Ні, звичайно, навряд чи їх чоловіки, сьогодні на зв'язок вийдуть, та все одно так трохи спокійніше. На душі кішки шкребуть. У Олени брат рідний там, а у Ядвіги друг вірний і брат названий, з яким не один пуд солі з'їли разом, а в скільки колотнечах побували? Кощій-то не просто так посивів, від природи в нього волосся чорніше за вороново крило було. Та й до Василиска обидві жінки ставилися позитивно. Тим більше він брат Полоза, чоловіка Олени Прекрасної. А ще Ядвіга за Фініста переживала, думки похмурі від себе, правда, гнати намагалася. Кошу вона, звичайно, вірила, сказав, що не простий Фініст, значить, так і є, але все одно людина він. Звичайна, не звичайна? То певно інше питання. Вона сама відчувала в ньому велику силу, на яку спертися можна, а може, здається, що можна? А ще в цьому питанні розібратися хранительці заважала відчуженність від світу Фініста. Важко все було з ним.

Поки Олена чай заварювала, та на стіл накривала, Ядвіга трохи в думки свої занурилася. Прикипати душею вона стала до цього дивного воїна, спочатку просто пожаліла, захотіла від влади родичів позбавити, допомогти. А ще його інтерес до життя повернути, допомогти в собі розібратися. Суть її вимагала справедливість творити, а вона відчувала, що людина за чужі гріхи страждає. Та й Василиса Прекрасна, коли до царя морського пішла, просила дуже за її братом Фіністом доглянути. Ядвіга здуру погодилася, немов і так у неї мало клопоту. А Василиса, щоб їй гикнулося, плакала тоді, боялася вона, що батько з братом знищить Фініста, а той і опір чинити особливо не буде.

Яда тоді не звернула уваги на страхи царівни, але як права вона виявилася. Адже Фініст спокійно сприйняв вчинок Івана. Коли братик його відьмі лісовій з легкої руки віддав, не обурився, а мовчки хрест свій прийняв. Ядвіга спочатку думала, що дівчина перебільшує проблему, дуже вже вона ніжною і ранимою квіточкою була. Як тільки характер змогла проявити і від батька з нареченим втекти?

А от коли Ядвіга сама Фініста побачила, запідозрила недобре. Адже він ніби в тумані знаходився, ніби і людина світла, добра, але разгублена. Ще відчувалася в ньому сила величезна як фізична, так і інша, яку силою волі називають. Може за себе постояти, дати відсіч, та тільки якийсь зламаний він. Іде своїм шляхом просто як глядач, куди його хвиля понесе, туди і попливе, особливо не замислюючись навіщо. Василиса казала, що брат із останнього походу таким повернувся, надламаним, байдужим. Начебто не живе, а просто існує. Переймалася, за нього дуже просила спробувати вилікувати. Ядвига про свою обіцянку пам'ятала, навіть думала, де зможе цього воїна побачити, та тільки доля сама його до неї на поріг привела.

І ось зараз Яда не розуміла, що з ним робити. Вона відразу тоді відчула, що відтаювати він, почав, практично при першій їх зустрічі. Вогник інтересу в нього спалахнув, а це добрий знак, ще й чарівний ліс його признав та своєю силою ділився. Ось і вирішила вона, Фініста у себе залишити, спочатку спостерігала, цікаво їй було. А ще хотілося розібратися, як швидше допомогти можна, зіллям тут не допоможеш, коріння проблеми лежало десь дуже глибоко, в самому воїні сховалися і його минулому. Ось вона обережно ворушила його, даючи поштовх прокинутися, то з одного боку, то з іншого зачепить. Начебто успішно, у нього явно тріщали всі завчені шаблони по швах, він став відтаювати, інтерес до життя проявляти, в нього цікавість прокинулася.

Ось тільки їхнє тісне спілкування і життя пліч-о-пліч, починало приносити непередбачувані плоди, які сама Ядвіга не очікувала, причому в першу чергу від себе не очікувала. Фініст явно до неї прикипати починав, незважаючи на те, що відьма і Баба Яга, незважаючи на всі її дива. Вона бачила, що йому сподобалося жити у Заповідному лісі. Сподобалося дізнаватися нове про його мешканців, бачила, що він намагається зрозуміти її вчинки, та й іншої нечисті теж. Починає дивитися на все під іншим кутом зору. Та ось тільки інтерес його почав плавно в інше русло перетікати, та не просто інтерес... Вона відчувала, що подобається Фіністу як жінка. Ох, як мав рацію Кощій, коли запитав, як вона так вляпатися могла. Закохуються вони з Фіністом друг в друга. А чи потрібне їй таке щастя? І що потім із ним робити? Давати поради іншим легко, бачити помилки у їхніх діях теж легко, а от коли себе питання стосується, починаєш губитися. Ось тобі й мудра, всезнаюча хранителька знань...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше