Казки Заповідного лісу. Ядвіга.

РОЗДІЛ 16 – Таємниця Червоної шапочки.

Ліка, як завжди, побігла стежками Заповідного лісу до старого яру, де розташувався густий кропив'яник. Вона часто потай від тітоньки бігала сюди, нарвати кропиви, щоб потім з неї зробити кропив'яне волокно. Заповідний ліс їй став майже домівкою, не дивлячись на те, що місце це вважалося темним. Це місце дівчина примітила ще рік тому, тоді кропиви тут було значно поменше, але варто їй було почати доглядати дику кропиву, співати тихі пісні і вливати трохи своєї сили, кропив'яник миттю розрісся.

Якби тітка дізналася, що вона ділиться своєю силою з дикоростучою кропивою, розгорілася б страшна лайка. Чомусь Клара суворо їй забороняла використовувати свій дар. Ліка – мала дар землі, вона відчувала землю і рослини, могла підживити їх, прискорити ріст, вилікувати. Коли була маленькою, мати з батьком, завжди раділи новим успіхам доньки, їхній дар був схожий на її власний, вони були сильними магами землі. Та ось тільки вже п'ятнадцять років минуло, як зникли, одного дня поїхали на ринок у сусіднє царство, продати тканину, різні вироби, щось купити але назад додому не повернулися. Ліці тоді виповнилося тільки сім років, саме в цей час в її життя увірвалися стрімкі жахливі зміни, вона залишилася сиротою. Дівчинку забрала до себе її тітка по батькові, та жила на околиці Берендеєва царства, зовсім поруч, рукою подати, розташувались межі Заповідного лісу, люди боялися туди ходити, тому що місця то дикі, домівка для справжньої нечисті, а ще поговорювали, що там мешкає зла відьма, хто їй на очі потрапить, назад навряд  повернеться.  

Клара дівчинку не любила, та для неї була тягарем, вона з перших днів дала малий дитині зрозуміти хочеш отримати пайку їжі, працюй. Сама Клара займалася пошиттям багатьох різних виробів: одягу, постільної білизни. Тканину, як правило купувала на ринку. Так поступово жінка всю монотонну роботу переклала на племінницю, і якщо мала не справлялася з роботою, суворо карала, спуску не давала. Ліка забаганки тітоньки сприймала спокійно, навіть розуміла її, та тільки зовсім несподівано нове лихо постукало у двері. Ліці тоді вже чотирнадцять років виповнилося, майже доросла. Прийшла біда у вигляді старого гачкуватого діда з довгою сивою бородою до самого долу, він ходив у добротній сорочці зеленого кольору і спирався на ціпок, точніше палицю з берези.

Як завітав цей дивний дід до їхньої домівки, так тітка ще більше нервувати почала та злість свою зривала на племінниці. Діда цього вона друїдом називала, боялася його дуже і виконувала всі шалені забаганки пришлого, ще поважно учителем називала. Він як до них прийшов, так вже у них і лишився, носа на вулицю більше не висовував, тільки розпорядження роздавав. Так Ліці суворо заборонили власною силою користуватися, змусили звичний одяг зняти та переодягатися в інший. Дозволялося одягати речі тільки червоного кольору, а їй як магу землі… дуже некомфортно в ньому було, а ще тітка висадила в себе за домівкою насіння кропиви, яке їй друїд дав. Ось тільки туди, до сих грядок з кропивою, Ліці дозволялося силу застосовувати, а також до її обов'язків стало входити, збирати стебла кропиви, висушувати їх, а потім обробляти, перетворюючи на тонесенькі ниточки, з яких потім потрібно виткати кропив'яну тканину. Ну а вже потім цю тканину забирала тітка і шила з неї постільну білизну, яку одразу до цариці Фрокдільди відносила, як дар від великого друїда.

Ліці сподобалося возитися з кропивою, робити нитки та тканину, от тільки варто було їй залишити собі маленький шматочок полотна, як це відразу помічав друїд і жорстоко карав за самоправство, бив батогом до крові, а тітка тільки посміхалася та не заступалася.

Ліка тяжко зітхнула, той день – перший день її приниження, вона запам’ятала назавжди, саме тоді вона вперше втекла з дому і побігла по дорозі, яка привела її до Заповідного лісу, на той час їй виповнилося п'ятнадцять років. Коли отямилася та по сторонах озирнулась, зрозуміла куди потрапила. Спочатку вона злякалась, простий люд багато страшних історій розповідав про ці темні місця, і про підступну Бабу Ягу жахливі казки розповідали, і про Кощія з його військом нежиті, зміях що людську подобу здатні приймати, лісовика. Ось тільки природна цікавість взяла своє, та й додому повертатися не хотілося, ось вона і пішла тоді тинятися стежками дивного лісу, та й знайшла пригоду на власну голову. Вона випадково натрапила на величезного сірого вовка, спочатку дуже злякалася. Той лежав під сосною, важко дихав і жовтими очима на неї блимав, коли дівчина придивилася трохи краще впоравшись зі своїм страхом, зрозуміла, що лютий звір поранений. З його боку стирчала стріла, їй так стало його шкода, що навіть серце завмерло на хвилиночку. Ось і почала вона до нього повільно підходити, та той грізно гарчав, спробував на лапи піднятися не зміг.

Чи жарт, вона з вовком тоді розмовляти стала, заспокоювати, так поступово дикий звір підпустив її до себе впритул. Вдалося їй і стрілу витягти і рану йому перев'язати, тільки спочатку лікувальні трави накласти, їх то в лісі он скільки росте, знайти не проблема, потрібно тільки знати яку в якому разі можна зірвати та як використовувати, але ці знання у Ліки ще з самого дитинства збереглися, мати їй багато цікавого про рослини розповідала.  

Як вона рану дикому звірові перев'язала, так він її одразу своїм шорстким язиком у щоку лизнув, схопив стрілу у зуби і втік, сховавшись серед високих дерев. Посидівши трохи, посумувавши, дівчина вирішила, що треба назад до тітки повертатися, йти їй більше нікуди, а в лісі залишатися моторошно. Хто зна на кого ще натрапить? Повернутися повернулась, а про ліс не забула і про вовка весь час пам’ятала.   

Отак і жила вона до сьогоднішнього дня. Роботу яку їй тітка з ранку видасть зробить, і одразу втікає до лісу на пошуки вовчика. Пару разів їй вдавалося в далечі його побачити, відчувала, що це саме він. Отак побачить та радіє, він для неї наче рідною душею став. Щоправда, вовк ніколи більше до неї близько не підходив. От тільки гуляючи Заповідним лісом, вона завжди відчувала, що він супроводжує її, охороняючи. Одного разу навіть випала можливість у цьому переконатися. Випадково на дикого ведмедя натрапила, а той тільки від зимової сплячки прокинувся – голодний, злий. Вирішив цей ведмедик саме нею на сніданок закусити, вона тоді спробувала втекти, та куди там… спіткнулася, впала. Тільки ведмедик лапу з величезними пазурами заніс, щоб полоснути по тендітній людській шкірі, так йому гострі вовчі зуби в цю величезну кінцівку мертвою хваткою вчепилися. На все життя Ліка запам'ятала, як сиділа притулившись спиною до величезного старого дерева і скрутившись від страху в клубочок, спостерігала з-під брів за страшною лютою битвою двох лісових тварин. Їй би встати і втекти, та за свого вовка  переживала дуже. А вовк хоч менше ведмедя за розмірами, та все одно впорався, бурий підтиснув хвіст і швиденько втік.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше