РОЗДІЛ 17 – Зілля пробудження.

Ядвіга вийшла з домівки на вулицю та вдихнула повні груди, свіжого ранкового, трохи прохолодного повітря. Добре навесні у Заповідному лісі. Тут був запах ранкової роси, все навколо просочувалося тонкими ароматами весняних лісових квітів, ялинкою та сосною, ще можна було вловити поодинокий березовий аромат.

Господиня Заповідного лісу присіла на поріжок біля своєї хатинки і кинула задумливий погляд до неба, на вулиці ще досить темно, тільки деякі промінчики сонця пробивалися на сході, радуючи очі та даруючи внутрішній спокій. Ядвіга посміхнулася, насолоджуючись такою красою. Ліс немов став її частиною. Вона дуже любила сам ліс, ще його неймовірних, казкових мешканців. Хоч часом вони примудрялися наробити зайвих проблем господарці. Ліс був для неї домівкою, її фортецею, він дарував спокій, радість та впевненість, а вона відповідала йому взаємністю.

Сьогодні ліс шумів, шепотів і турбувався, передаючи всю гамму свого занепокоєння  господині цього місця, але певної конкретики в тихому шепоті нажаль не було. Ядвізі й самій стало неспокійно на душі, чомусь здавалося, що вона щось пропустила, досить важливе. Серце калатало, олії в вогонь підливала і відсутність поряд Фініста. Він як пішов учора ввечері до Кощія, так поки що і не повернувся.

Ні, Яда була впевнена, що з її воїном все гаразд, інакше Кощій чи Морівна одразу би  їй повідомили. Та й прислухавшись до своїх відчуттів, Ядвіга чітко усвідомлювала, що до Фініста її тривога не має зовсім ні якого відношення, занепокоєння було поверхневим, сверблячим, але не таким, що вивертає душу навиворіт в одну мить.

Взагалі, господиня Заповідного лісу останнім часом трохи втомилася. Баба Яга, не Баба Яга, а відпочинок і їй потрібен. А тут якось все одно до одного, проблеми з Полозом, таємниці минулого Фініста, політ до моря океану, потім пошук чарівної папороті, Горинич з Тугариним, навіть Симон привносив різнокольорові барви в її життя.

Добре, що папороть швидко знайшлася. Не довелося до ранньої зорі бігати по всьому лісу та шукати під кожним кущиком. Ще й Соловей розбійник під руку невчасно попався, треба ж чого здумав у її лісі промишляти, Іллю, бачите, злякався, а її значить не дуже? Ой, втрачає хватку хранителька, в минулі часи у Солов'я і думки б не виникло до Заповідного лісу податися. Тут у пам'яті сплив образ дівчини, яку Яда нещодавно на лісовій стежці зустріла, дивної і водночас кумедної, оточеної золотистими метеликами. Дівчинка так швидко бігла, що нічого не помічала навколо себе та й одягнена була надто помітно для прогулянок лісовими стежками, тим паче у ночі, ще й князь перевертнів Василь за нею ув'язався. Безперечно треба буде з Кошем поговорити, куди і навіщо цей облізлий перевертень бігати почав. Василь, власне, давненько вже весь похмурий ходить, вовком лютим на всіх дивився та й до неї – Ядвіґи не заходить, а раніше часто за допомогою звертався. Ой, нечиста там історія вимальовується, варто розібратися, бо якось перевертня вона випустила з поля  зору, а дарма. Якщо про певну людину, тобто перевертня міркуєш, що він розумний, це ще далеко не факт, що так і є насправді. Вже на прикладі Полоза та Василиска встигла переконатися.

Але це все потім, а зараз дочекатися б відьму Роялу, та зілля їй віддати, яке вважай, всю ніч варила, якраз до ранку встигла закінчити. Ще б пак інструкцію не забути віддати. Ось тільки де запропастився Кош із її Фіністом та обіцяним Ланселотом? Зілля одного мало, хто буде будувати царівну, якщо не лицар цей? Рояла навряд чи когось підходящого знайде.

Зітхнула Ядвіга, ще раз на небо подивилася, чи піти, порталом до Кощія, а якщо з Роялою розминуться? Домовилися ж на сьогоднішній ранок, отже, вже два тижні відання чекає і хвилюється, племінниця як-не-як спить. Можна, звичайно, через переговорне дзеркало викликати, та тільки Кош напевно в лабораторії з Фіністом замкнувся, а Морівну турбувати не хочеться, та й так знервуватись встигла, та накрутити себе за цей час.

З хати вийшов Симон, його шерсть знову стала чорна. Кіт потягнувся і біля Ядвіги поряд сів.

- Знову всю ніч не спала, няв? - став вмиватися однією лапою.

- Так не до сну було, тож часу багато втратили, за твоєю милістю. Чим довше спить занурений у вічний сон, тим складніше його розбудити, - зітхнула Ядвіга. - Скоро Рояла прийде, а Коша з Фіністом та цим Ланселотом все нема.

— Просто треба було в Золотої одразу кілька лусочок брати із запасом, — образився Симон.

- Можна подумати, ти б тоді тільки одну зжер, - засміялася Ядвіга і погладила свого фамільяра.

Симона вона підібрала, коли той ще кошеням сліпим був. Його хтось із села, що якраз біля лісу Заповідного розташоване було, у мішку приніс і біля пня старого залишив. Ядвіга на нього тоді випадково набрела, шкода їй стало кошеня. Ось вона його і підібрала, вигодувала, виростила і фамільяром своїм зробила вливши маленьку частку магії і зв'язавши з лісом. Котик — цей хоч був надмірно нахабним, шкідливим, але користь теж приносив, та й господині коханням відповідав.

- Так, дві б теж з'їв, - тут уже кіт важко зітхнув, знав він свою утробу ненаситну і слабкість до чарівних речей. - А приблудний наш, що у Кощія заночував?

- Сам ти приблудний, - засміялася Ядвіга. – Прийдуть, дізнаємось. Чую вже йдуть.

Не встигла вона це вимовити, як чарівний портал відчинився та з нього вивалилися Кош, Фініст та Ланселот. Ось тільки вигляд у них був ще той... У Коша волосся разом з віями трохи підсмалене. Зараз Кощій зовсім не виглядав як суворий некромант. Ланселот навпаки  чорний, що справжнісінький дідько,  весь вкритий сажаю. На Коші теж є сліди від неї, та й Фініст виглядає не краще від інших, одяг місцями розірваний, долоні чорні, на щоці сажа розмазана.