Казки Заповідного лісу. Ядвіга.

РОЗДІЛ 18 - Привіт, татку!

Ядвіга прокинулася від того, що їй у око світив промінець ранкового сонця, через прочинені віконниці. Вона потяглася, насолоджуючись обіймами Фініста. Виявилося, це приємно ось так прокидатися вдвох, коли тебе гріють обійми дуже важливої ​​для тебе людини. На одній руці Фініста лежала голова Ядвіги, а інша його рука мирно лежала на її животі. Сам Фініст лежав на боці, обличчям до Ядвіги, тому вона мала можливість помилуватися ним. Розглянути кожну рисочку його обличчя, зморшки встигли позначитися в куточках очей, он трохи вище брови розгледіла маленький шрам, ще одна мітка на щоці є, потріпало його життя, не шкодувало. Чоловік досі спав, причому риси його обличчя непомітно розгладилися, на вустах з'явилася усмішка. Поруч з Ядвігою, зігрітий її теплом, Фініст зміг повністю розслабитися і справді поринути у спокійний, глибокий сон. Це була дуже хороша ознака. Враховуючи, як раніше ночами вона чула, його стогін чи крики... його турбували кошмари і ті заспокійливі зілля, що давала йому Ядвіга особливо не допомагали виправити ситуацію.

Ядвіга посміхнулася, потяглася і завмерла, уп'явшись на свою руку, точніше на зап'ястя.

- Ось так, - посміхнулася хранителька, розглядаючи хитромудрий візерунок на своєму зап'ясті. Він був виконаний з переплетінь ліній червоного, зеленого та синього кольору, що породжують цікавий візерунок. Ось тобі і шлюбний браслет, який на шкірі намальований. - Навіть дурниць не треба було робити, щоб мати Природа відібрала можливість передумати, - засміялася Ядвіга.

Від її тихого сміху прокинувся Фініст, теж потягнувся і піднявся на лікті, навис над Ядвігою і посміхнувся.

- Вибач, розбудила тебе, - покаялася вона.

- Це було приємне пробудження, - погладив її подушечками пальців по щоці Фініст. - Чим викликаний сміх?

- Руку свою праву покажи, - Фініст підняв і простяг руку і теж завмер, помітивши на ній візерунок. Такий самий візерунок, як ще мить назад на своїй руці розглядала Ядвіга.

- І що це? - перевів задумливий погляд на Ядвігу, посміхаючись краєчками губ.

- За твоєю задоволеною посмішкою бачу, що сам здогадуєшся, що це, - похитала головою Ядвіга. – Почула тебе Мати Природа і в прискорених темпах одружила нас – чоловік. Тепер не підеш, - посміхнулася йому Ядвіга і свою долоню на плече новоявленого чоловіка поклала.

- Швидше не зможеш мене позбутися - дружина, - прошепотів Фініст в губи Ядвізі і накрив їх, ніжно цілуючи своїми губами.

Але доля знову виявилася не на їхньому боці, в коридорі почувся скрегіт відчинених дверей, а потім гуркіт відра.

Ядвіга одразу виринула з обіймів чоловіка, сповзаючи з ліжка і одягаючи на ноги взуття, почала лаятися.

- Ось, псина блохаста, не спиться йому. Мститися зібрався йти, - взувшись, Ядвіга попрямувала до дверей спальні.

- Хочеш, я його стукну, і він спати вирушить знову, - підвівся слідом за нею Фініст.

– Я погано на тебе впливаю? – повернула до нього голову Ядвіга. - Ні, не хочу. Я його зараз назад до його істиної пари відправлю. А взагалі добре, що він нас підняв, є одне важливе питання, яке вирішити потрібно.

- Я теж знаю про одне важливе питання, від якого нас весь час відволікають, - склав на грудях руки Фініст і посміхнувся, пустотливо так.

- Те питання, про яке ти говориш, на ніч перенесеться, - посміхнулася Ядвіга, відчиняючи двері. - А взагалі звикай, Бабу Ягу за дружину взяв. Тут тобі ночами і царевичі двері ногою вибиватимуть, та й простий люд може хвилею наринути для вирішення різних своїх проблем. Це зараз затишшя, але явище це тимчасове.

Ядвіга в кімнату виринула і в спину Василя, що крадеться до вхідних дверей, уп'ялася.

- І куди ти, шкодливий пес, зібрався? - гукнула вона його, за її спиною Фініст з'явився, похмуро дивлячись на перевертня. Такий погляд нічого доброго не обіцяв.

Василь завмер, потім повільно розвернувся.

- Вибач, Яда. Не хотів будити, та тут у тебе відро прямо біля дверей стояло, - він пересохлі губи облизав. - Справа в мене є одна дуже важлива, невідкладна. Вирішити треба.

- Справа твоя дуже важлива, зараз в іншій кімнаті лежить і мирно спить, на відміну від тебе, - Ядвіга руки на грудях склала. - За нею догляд потрібний – три дні. Годувати, напувати і зілля в певну годину давати, з завтрашнього дня ще й на вулицю погуляти виводити. Чи ти думаєш, це все я робитиму? - Ядвіга примружилася. - У мене, Василю, багато інших турбот вистачає. Вона, чия наречена моя чи твоя? Куди зібрався?

- Мисливця знайти, - голос при цьому у князя такий рикаючий вийшов, навіть ікла виступили. Та кого таке в хаті Баби Яги пройме?

- Мститися зібрався? - посміхнулася Ядвіга. - Ну, що ж я навіть розумію тебе, але нічим допомогти не можу. Лапи в зуби взяв і повернувся до Ліки. Не стій, не дивись на мене похмуро. Не забувай, княже, що ліс цей Заповідний, він за такий гріх сам плату візьме. Ти і так сім років даремно витратив. І собі і дівчинці голову задурив, зайвими страхами. Вона он твого імені навіть не знає, а як почула, що ти від болю кричиш, сама ще ледве в себе прийшла до тебе повзти стала. Тож викинь дурість із голови Василь. Іди до істинної своєї, їй догляд і увага твоя потрібна. Уяви, що буде, якщо вона прокинеться, а тебе поряд немає? Я не нянька і заспокоювати її не збираюсь.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше