Розділ 6. Про кохання та ельфійську подяку

*

Якби дехто не сувався у чужі справи, земля крутилася б швидше.

"Аліса в Задзеркаллі" Л. Керролл

*

Ранок почався з гучних криків і, що вже тішило, не моїх.

Підскочивши на добрі півметра над ліжком, я на нереальній швидкості рвонула вниз. На сходах ми з Мердо ледь не зіткнулися, але він пропустив мене вперед, сам витончено сиганувши вниз через виті перила - лише темрява й заклубилася.

Позер.

Серед вітальні застигла ельфійка. Вона дивилася в одну точку і верещала. І чого її розбирає з самого ранку? Невже будинок порушив обіцянку і поганих видінь наслав? Чи Лорка знову підмовила обезголовлену вдову випливти з дзеркала у ванній? Я не могла зрозуміти, що не так, поки не простежила за поглядом гостровухої - він завмер на забальзамованій голові невдахи-демонолога, великого любителя закликати у світ і насилати на ворогів усіляку іншомирну заразу.

Ми з іншим переглянулись.

- Я пішла готувати! - кажу.

Ельфійка, здається, почала переходити до ультразвуку. Демон рикнув:

- Заспокой цю...!

Я посміхнулася:

- Чи буде мені садівник на допомогу?

- Все що хочеш!!!

- Ловлю на слові!

З цими словами я підійшла до Лірдоель і струснула її, гиркнувши:

- Заспокойтесь, будь ласка! Вона не справжня! Просто муляж.

Зойки припинилися. Ельфійка схопилася за серце.

– Боги! Боги... мені здалося, що це дядько Родінель. І ніби він блимає очима...

Я злегка зніяковіла і недобро зиркнула на демона. Адже ось...

Коли ми з Мердо пили чай і вирішували, як покарати демонолога, мені згадалася давня легенда, яку розповіла тітка. Нібито душу людини можна навіки ув'язнити в її відрізаній голові або вирваному серці, попередньо обробленому спеціальними притираннями. Тоді ця сама душа, не здатна ні переродитися, ні померти, буде вічно мучитися.

Демонові думка сподобалася, я теж була цілком задоволена результатом. Але ось нареченій іншого, думаю, про це краще не знати...

- Еллері, бачте, ця голова - підробка. В ній ув’язнений дрібний демон, він охороняє будинок, не звертайте на нього уваги!

- Йому там, мабуть, неприємно...

- Тримаю парі...

- Що ти сказала, Ріа?

- Ні-ні нічого. Пора б поснідати.

Все, щоправда, налагодилося: горище нарешті поремонтували, коти мої понадилися спати на своєму плюшевому побратимі, Бонні став швидше і слухняніше, а демон з нареченою почали відносно непогано ладнати. Про велику і чисту мова не йшлася, але так воно тільки в казках і буває, але спілкувалися вони добре, Лірдоель навіть захопилася начебто. Я у зв'язку з цим трохи, може, і засмутилася, але, загалом, була рада за обох: Мердо все одно треба одружуватися, а ельфочці не доведеться вмирати і витати над ярами, як моїй єдиній подружці, Ноелі. Як вона там...

Сама я, шляхом шантажу і нагадувань про дану обіцянку вибила в ельфа фінансування на садівника і ходила у зв'язку з цим задоволена, як вовкулака після вечері. З якого боку підійти до такої проблеми - все ж таки, кого нормального до нашого саду підпустити не можна, а мерці за рослинами доглядати не вміють - я не знала, але вірила в себе і свою щасливу зірку, тому носилася по робітних будинках, як мила, нічого навколо себе не помічаючи.

І той вечор був такий самий, як завжди: сиділа біля ніг Мердо, читала "Таємниці забутих цвинтарів", підставляючи голову під його долоню, коли прийшла ельфійка.

- Мердоріаль, - покликала вона господаря, дивно дивлячись на мене.

- Я зайнятий, - озвався демон ліниво, навіть голови не повернувши.

- Це важливо!

- Співчуваю, - знову тягне. Я аж підскочила на місці, з-під руки його вивернулася і щебечу:

- Еллері, вам чогось принести?

Мердо смикнувся, але голову до нареченої своєї таки повернув і блокнот свій із записами відклав.

- Принеси нам чаю, - каже мені. - Я поки що поясню, чому відволікати мене від роботи - погана ідея!

Я зітхнула, але на кухню слухняно поплелася. Ось усім Лірдоель гарна та пригожа, але витримки їй не вистачає, ось зовсім! Думала про це, а на очі її на той момент уваги не звернула - а дарма, ой як дарма...

- Ріа, залишся, - каже мені демонова наречена ввечері, коли я з косами її розкішними поратися закінчила. - Поговорити хочу.

- Звичайно, еллері! - порадував мене її доброзичливий тон, та й поспілкуватися з кимось живим - хотілося.

- Скажи, ось ти казала, я красива?

— Найкраща з усіх, кого я бачила, еллері. Гарніша навіть за русалок та болотних фей!

- Зрозуміло... А ось як ти вважаєш, чи я подобаюсь Мердоріалю?

- Ну і питання, еллері, - що це найшло на неї? - Це у нього вам варто спитати. Мені здається, подобаєтеся, хоча демони, вони ж зовсім інакше дивляться на ці питання.

І тут мені ляпас обпік обличчя - не боляче, просто неприємно, та й принизливо злегка. Відчуваю, здригнувся будинок, забурчав, як розбуджений пекельний гончак, а наречена - в сльози.