Епілог

*

Не сумуй! Рано чи пізно все стане зрозуміло,

все стане на свої місця і вишикується в єдину красиву схему, як мережива.

Стане зрозуміло, навіщо все було потрібне, бо все буде правильно.

"Аліса в країні див" Л. Керролл

*

- Це що? - запитав Тарі з такою похмурою загрозою, що будь-яка розсудлива людина бігла б так далеко, як тільки могла, і ховалась у підвалі, шепочучи успадковану від прадіда якісну змову від проносу. Акель, однак, був Незрячим уже п'ятий рік і встиг завілюднюватися, тому все з тією ж ввічливо-приязною усмішкою повторив:

- Це, шановний Аштаріті, чернетка законопроекту, що регулює взаємини між різними расовими меншинами, породженнями міжсвіту, людьми та демонами. Ви, як офіційний заступник демонів цього світу і Глава Гільдії Магів Неживих Матерій, повинні допомогти нам з Намісником у законотворчості.

- Н-так, - пробурмотів Тарі, розглядаючи стос паперів, що небезпечно хитається. - І це називається свободою? Та я навіть під час найскладніших контрактів так не вимотувався!

- О так, ці милі взаємовиключні мрії про свободу і абсолютну владу, властиві всім демонам, такі зворушливі та наївні! - Акель єхидний і зловтішний настільки, що демонам і не снилося - мабуть, його собачки знову щось відчебучили. - Погана новина, ваша темність: демони одноголосно обрали тебе, пси - мене, чиновники - Легіона. Так, пане Наміснику?

– А? Ага. Ви продовжуйте-продовжуйте, я тут ще пару сторінок допишу про права мертвих і живих. Нехай буде шістсот шістдесят шість сторінок - моє улюблене число...

- Легіон! - гарчить Тарі. - Розівтілю.

- Нє-а, - позіхає Легіон. - По-перше, Іша розлютиться, по-друге, тоді тобі доведеться стати Намісником самому, по-третє, де ти ще знайдеш таку гарну нянечку, як дядько Легіон? Я, між іншим, стільки чудових історій знаю...

Тарі зітхнув і потягся до паперового стосу.

- Гей, садівнику, чию людину обираємо Головою Контролю? Тут треба розібратися по-серйозному.

- Навіть так? Іде. Карти чи шахи?

- Шахи, - пирхає Тарі. - Ще я з всевидячим пророком у карти не грав!

- Сказав бог хитрості, який ці самі карти в минулому втіленні винайшов, - закочує очі Легіон. - Просто визнайте, вам це подобається!

- Ось ще! Я терплю цього малохольного ідіота з пов'язкою на очах, бо він чудово стриже огорожі та ладнає з нашим лабіринтом.

- А я терплю цю тварюку з прірви у своєму місті тільки тому, що мені подобається лякати псів його ім'ям. Ну і так, без нього дерева замовчать, а це була б непоправна втрата!

Усміхаюся - ці хлопчики такі милі, що хоч плач! - і все ж таки входжу, встановлюючи на стіл тацю з чаєм і солодощами.

- Іша! - радіють вони безладним хором, але я вже навчена гірким досвідом: ось так дозволиш притягнути на коліна і ніжно куснути за вушко, втратиш пильність - і виявляєш себе через кілька годин у паперах по саму маківку.

- Ні, хлопчики, - спритно ухиляюсь від ручок Тарі, що так і загребають. - Самі, всі самі! Я піду, своїх навідаю – політаємо над степом разом.

- Це нечесно! - пробурчав мій кишеньковий Владика Темряви. - Чому духи степу підкоряються саме тобі?

- Визнай, тебе дратує швидше той факт, що вже їм папірці точно ні до чого, - розводжу руками. - А вільні хоч і шанують богинею мене, але перебувають у віданні Акеля - хоча я так і не зрозуміла, чому.

- Тому що ти вмієш робити те, що подобається Легіону: чарівних дітей і пироги з чорницею, - посміхається Незрячий. - У мене з обома пунктами не дуже.

Кошуся задумливо, але нічого не кажу: Ноель з Лірдоель самі скажуть, коли захочуть. У них там взагалі своя атмосфера, унікальна і ні на що не схожа: ельфа хитрим ритуалом прив'язала до себе мою подругу так, що не втекти, і тепер вони по черзі користуються тілом, Акелем, скрипкою та магією. При цьому, поки одна володіє тілом, друга привидом носиться по весях і далечінях, підслуховуючи будь-які корисності, здатні зміцнити владу Незрячого (якщо вільна Лірдоель) чи співає, створюючи спонтанні божественні дива і зміцнюючи віру людей (якщо черга за Ноель). Не дивно, що коханку Незрячого його недоброзичливці вважають двоєдушницею та бояться до кольок. А справжніх ворогів у Акеля немає; спочатку було чимало, звичайно, але Лірдоель виявилася вражаюче винахідливою в питаннях інтриг, а там, де не справлялася вона, підключався Легіон або, у крайніх випадках, Тарі - що б він там не говорив, але юний Незрячий був йому дорогий. Кому, як не мені, знати?

- Мама! - від голоска мого старшонького стіни нервово тремтять. - Він знову!

Ледве чутно зітхаю:

- Що, сонечко?

- Ми знову граємо в "вгадай кота"! Це не чесно! Він просто хвалиться, що вміє, а я – ні!

- Любий, - зітхаю, - чому тобі засмучуватися? Ти теж можеш багато з того, що не може Мер, це просто нормально.

- Так не чесно! - обурюється старше дитя. - Тільки тому, що я народився раніше на якихось двадцять хвилин, мені дісталося усіляка нісенітниця, а йому - найцікавіше! Я теж хочу перетворюватися і крила, як у тата! Біле пір'я – це відстій!