Кінцугі

Крізь терни

Луна застигла в мареві космічнім...

Ти так бажав зірок, а що тепер?..

Там холодно і пусто... Тягне вічність

В п'янкі тенета, де простяг Етер

 

Важкі обійми... Без кінця циклічність.

І мертві тіні в образах химер

Блукають без мети та цілей, вічі

Їх повні самоти та сяйва сфер...

 

Ось цього ти бажав? Зізнайся, друже?..

Висот сповитих темрявою зір...

Прошу спинися! Я благаю! Ну ж бо,

 

Іще не пізно... Зіркою до гір

Лети високих і усе, що тужить,

Звільни на полі між троянд в папір!..



Володимир Верста

Відредаговано: 25.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись