КІнець Прокляття

3

У ту ніч я, як це не дивно, спав без яких-небудь сновидінь. Ледве торкнувшись подушки, ніби провалився в чорну прірву. Могильна тиша і темрява, немов в’язкий кисіль оточували мене до самого ранку, дозволивши нарешті гарненько відіспатися і непогано відпочити від нав’язливих видінь.

Прокинувся я на превеликий подив бадьорим і сповненим сил. Ігор ще спав сном безтурботного немовляти. Я не став його будити, а відправився на кухню і почав готувати нехитрий сніданок з тих продуктів, які відшукалися в моєму холодильнику. Коли яєчня з шкварками і ароматна кава приємно запарували на столі, я почув:

– Доброго ранку, Руслане Олексійовичу.

– Здрастуйте, Ігорю. Сідайте. Поснідаємо разом.

Снідали ми мовчки. І лише коли з кавою було практично покінчено, мій гість запитав:

– А зараз що?

Я трохи помовчав, а потім вимовив:

– Спершу, чим щось робити, давайте я коротко розповім вам свою історію, пов’язану з цим, як ви говорите, Проклятим будинком. Отже, почну з того, що покійного Михайла Калакуна Іваницького я знав ще зі студентських років. Ми разом вчилися в одному університеті і були хорошими приятелями. Тому недивно що, потрапивши кілька років тому у ваше місто по справах фірми, і опинившись без даху над головою, я пригадав про старого друга.

Михайло привітно прийняв мене і розповів дивовижну історію. За словами мого однокашника в його будинку завилася якась потойбічна сила. Трапилося це ніби то, тому що Іваницький дещо раніше обдурив і зрадив свого партнера по бізнесу. В результаті цієї підступності партнер помер, і його душа, перетворившись на привида почала дошкуляти Михайла, перетворивши його життя на справжнє пекло.

У ту незабутню ніч Михайло вирішив позбавитися містичного створіння і попросив мене допомогти йому в цьому. Ми відправилися в його будинок і опівночі зіграли там в карти на інтерес. Ставкою в грі, як це не банально звучить, було людське життя. Спочатку грав і програв мій товариш, потім зіграв і виграв я. Що трапилося потім вам вже відомо. Калакун помер, за словами лікарів, від інфаркту, я залишився в живих.

Я замовк, а Ігор нервово зітхнувши, несміло запитав:

– Ви погодитеся допомогти мені?

Я закурив сигарету і лише після цього відповів:

– Ігорю, ось вже декілька місяців мені не дає спокою один і той же самий сон. У ньому чийсь голос просить мене про допомогу. Мені здається, що це Михайла Калакуна душа, якого ув’язнена у вашому будинку. Тому я згоден допомогти вам, хоча ще і не знаю як.

– Тоді може бути, поїдемо до мене, – запропонував Ігор. – Можливо, там, на місці вам і прийде на думку якась толкова думка.

Попереду мене чекали два вихідних. Два нескінченно довгих дня наповнені холодною самотою, важкими думками і настирливими сновидіннями. Перспектива не дуже райдужна, тому я без особливих вагань погодився на пропозицію мого гостя. Слабкою іскоркою в душі мерехтіла надія на те, що там, на місці мені, можливо, вдасться раз і назавжди розібратися зі всією цією чортівнею і нарешті знайти душевний спокій. 

Оскільки дорога в місто, в якому жив Ігор, була неблизька, ми вирішили їхати моїм автомобілем. День видався на превеликий подив погожим. Погода була не по-осінньому сонячною і теплою. Мчачи по вистеленій опалим листям автостраді, я напружено роздумував з чого почати нашу боротьбу з потойбічними силами.

Після години роздумів і сотні кілометрів залишених позаду у мене виникла одна цікава пропозиція, з якою я поділився зі своїм попутником:

– Пригадую, що в своїй розповіді Михайло згадував про якусь ворожку в сьомому поколінні. По словах друга це саме вона просвітила його у все те, що творилося тоді в будинку. Можливо, і тепер ця чаклунка погодилася б нам допомогти. Ось тільки як її знайти?

– Спробуємо довідатися про це в членів сім’ї покійного Калакуна, – відповів мені Ігор. – Можливо, вони щось знають.

Оскільки нічого більш путнього нам на думку більше не приходило, ми вирішили зайнятися втіленням цій ідеї. Знайти родичів Михайла Калакуна не склало великих труднощів. Вони проживали в невеликій квартирці на околиці міста. Після досить тривалих вмовлянь Людмили, дружини покійного, нам все ж таки вдалося одержати у неї дозвіл на перегляд деяких особистих речей її чоловіка.

Всівшись на кухні, ми під наглядом жінки почали швидко проглядати велику кипу різних паперів, стараючись серед них знайти хоч щось, що могло б підказати нам адресу невідомої ворожки. Нарешті Ігорю пощастило розшукати записник Михайла. Перегортаючи, його ми натрапили на згадку про таємничу ворожку Оксану.

Поки мій молодий супутник квапливо переписував адресу чаклунки, я непомітно для Людмили викрав з купи паперів пошарпану коробку з гральними картами. Інтуїція настирливо підказувала мені, що ці старі карти ще чимось стануть нам в нагоді. Тому моя совість залишилася мовчазною, закриваючи очі на цей невеликий прояв злодійства.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше