КІнець Прокляття

7

Жінка ще раз важко зітхнула і вийшла з кімнати, а я залишився один зі своїми нелегкими думками. І думалось мені про те, що старина Калакун ніколи не був моїм найближчим другом і я йому за великим рахунком нічого вже не винен. Але в той же час інтуїція підказувала мені що, не допомігши душі студентського приятеля, я так і не зможу зажити нормальним життям. А з глибини свідомості зростало розуміння того що, відмовившись сьогодні від гри, я рано чи пізно все таки повернуся сюди, щоб закінчити те, що почалося тут кілька років тому.

Потім спогади минулого налинули на мене нестримною лавиною. Я пригадав своїх стареньких батьків та колишню дружину. Згадував якнайкращі моменти з пережитих років. Представляв, яким би міг ще бути щасливим сім'янином, не вплутавшись в цю дику історію. І разом з цими спогадами в душі піднімалася хвиля гарячої незгасимої люті. Я починав ненавидіти ті темні сили, які принесли мені стільки неприємностей і бід. І цей пекучий я б навіть сказав нелюдський гнів почав вичавлювати краплю за краплею страх з моєї свідомості.

Коли наступив вечір я вже цілком “дозрів” для майбутніх подвигів. Відкинувши всякі сумніви, рішуче піднявся з ліжка і поспішив на пошуки своїх нових товаришів. Вони знаходилися на першому поверсі в просторій їдальні. Оксана і Ігор сиділи за накритим столом і мирно про щось розмовляли. Перед ними ароматно димів великий кавник, і апетитно виблискували піджареною скоринкою величезна гора булочок на підносі.

Подивившись на мене, ворожка як завжди зрозуміла все без слів, а її співбесідник, який вже, напевно, знав від неї про моє призначення, схопився з крісла і нетерпляче запитав:

– Руслане Олексійовичу, ви зважилися? Сьогодні гратимете з привидом?

Побачивши на столі їжу і пригадавши, що не їв з самого ранку, я відчув, як у мене засмоктало під грудьми від голоду. Тому, не відповідаючи на задане запитання, я накинувся на булочки і каву, немов розлючений вовк. Запихаючи в рот шматок за шматком, запиваючи їх міцною кавою, я нарешті невиразно пробубонів:

– Так я сьогодні гратиму.

Ворожка і собі відсьорбнула ковток гарячого напою і поволі сказала:

– Ну от і прекрасно. Проблема тільки в тому, чим ви гратимете. Для гри з потойбічними силами потрібні не прості карти, а спеціальні, магічні. У мене була одна колода, та тільки я віддала її колишньому власнику цього будинку. Чим тепер її замінити і уяви не маю.

– Не хвилюйтеся за це, – вимовив я, продовжуючи ковтати одну булочку за іншою. – Карти у мене є.

Я кинув на стіл колоду, вкрадену у вдови Калакуна, із задоволенням відзначивши, як при цьому округлялися від здивування очі в Ігоря. Чаклунка віднеслася до моїх дій більш спокійно. Витягнувши карти з коробки, вона декілька секунд уважно їх роздивлялася, а потім задоволено відзначила:

– Так, цими картами можна грати. Що ж тепер у нас є все, що тільки може знадобитися. Тепер залишається чекати.  

І ми почали чекати півночі. Зручно всівшись за столом, попиваючи каву і розмовляючи про всякі дурниці, ми терпляче чекали призначеної години. У розмовах час летів непомітно і стрілки годинника якось дивно швидко наблизилися до цифри дванадцять. Коли до опівночі залишилося десь близько десяти хвилин, ворожка піднялася з-за столу і коротко вимовила:

– Пора.

Ми мовчки покорялися її наказу. Разом швидко піднялися на другий поверх і увійшли до спальні. Тут ворожка розпорядилася:

– Допоможіть мені розставити і запалити свічки.

Знову ми без зайвих слів допомогли чаклунці розставити в тільки їй відомому порядку товсті церковні свічки на невеликому журнальному столику. Після цього жінка занурилася в молитву, надавши нам можливість спершу запалити свічки, а потім вибирати собі місце за столом.

Я затишно примостився в кріслі напроти величезного вікна з візерунчастим підвіконням. Не дивлячись на смертельну небезпеку, що наближалася, моя свідомість була повністю під впливом дивної безрозсудної безпечності. Навіть коли ворожка закінчивши молитви узялася тасувати карти я чомусь не відчував і крихти хвилювання або страху. Тільки дивовижний холодний спокій все більше і більше опановував всіма моїми думками і почуттями.

 – Душа, заслана в покарання цій людині, з’явися! – тихим, і в той же час на диво владним голосом вимовила чародійка.

У кутку кімнати пролунав глухий неприємний скрип. Ігор миттєво зблід і якось приречено прошепотів:

– Ну, от і все. Зворотного шляху немає. Гра відбудеться.

– Примара, чи готова ти зіграти зі мною в карти на інтерес? Правила гри стандартні. Ставки – наше майбутнє. Якщо повезе мені – ти назавжди залишаєш цей будинок і відправляєшся туди, куди тобі визначено долею. Якщо переможеш ти — на жаль, мені доведеться розпрощатися з життям і скласти тобі компанію в цьому будинку. Свідком гри і круп’є будуть ці чоловік і жінка. Якщо ти згоден, подай який-небудь знак.

Ці слова вирвалися у мене якось автоматично, немов уві сні. Все що відбувається чомусь почало здаватися мені якимсь нереальним і фантастичним. Я наче приймав участь в старому кінофільмі, який вже колись бачив і який міг переказати без пам’яті. І це відчуття ще більше додавало мені бадьорості і сміливості. Правда – ненадовго.   

Пролунав дивний звук, немов велика кішка неквапливо крокувала
по опалому листю. Мене від цих м’яких вкрадливих звуків кинуло в крижаний піт, а від недавньої самовпевненості не залишилося і сліду. Я миттєво опам’ятався. Втискаючись в крісло, я відчув, як страх нестримно, хвиля за хвилею, починає захльостувати мою свідомість.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше