Рицарь збирає збори у пентагоні

—  Ларо ти мене чуєш? —  прозвучав в голові чиїсь голос. —  Ти вже мала прокинутись...

Вона відкрила очі й побачила залізну стелю білого колірну. Перед нею завис Келзей, який перевіряв ліхтариком зірниці. Повністю прийшовши в себе, вона підняла голову і піднялась з дивану. Відчуття болю в серці вже зникло не лишаючи й сліду, але на зміну йому прийшло сильне хотіння сну. Келзей сидів перед нею у бойовому костюмі без шолома. Він обережно поміряв долонею температуру її чола і с посмішкою подивився їй в очі.

—  Що тут смішного пане Келзей?

—  Не бери в голову, я радію, що ви лишилися живі після цих непорозумінь.

—  Навіть не розумію... А як я тут з'явилась?

—  Біля саркофага всі артфони відключаються, з чим це пов'язано нас не дуже цікавить. Коли Фелерміт відлетів з кристалом, весь кисень повернувся до попереднього стану, Генрі лишив далеко від себе шолом, а артфон відключився біля саркофага, як я і казав, тому захисту чи фільтру він ніякого не мав від іншого повітря, ти поки підійшла його легені майже відказали.

—  Ясно, а я чого свідомість згубила від болю у серці?

—  Ти свій костюм дістала з хмарового збереження артфону, сам фільтр у твому шоломі вообще не був заточений для очищення повітря з еклайзерського лісу, все повітря з самого початку фільтрував тобі артфон, а він відключився коли ти підійшла близько до саркофага рятуючи Генріха. Серце в тебе заболіло через те, що воно не змогло перекачати кров з іншим киснем. Та що я тобі буду розповідати, ти сама повинна ці речі розуміти. —  Келзей став з крісла і пересів до неї на диван. —  Я телепортувався до вас у нормальному захисті з запасними масками, і викликав ЗЧС, вони рятували вас на місці, і відкачали весь газ, який на диво був безпечним, плюс вони знайшли неподалік тіло Рейли.

—  В мислі тіло?!

—  По версії криміналістів вона впала з літака випадково. Фелерміта наздогнати або знайти не вдалось.

—  навіть не віриться в це... —  з її очей майже не полились сльози.

—  А щоб не помирати від горя, я повідаю хорошу новину. —  Звеселів Келзей. —  В середині саркофага я знайшов червоний пергамент. —  Він простягнув руку, взяв з маленького столика цей червоний пергамент і розгорнув його. —  Жертву віддали ви неймовірну, думки й цілі зробили помірно. Зрадити совість свою не дали, жертвою ліс від вогню зберегли. Душу і тіло вищім силам доручили, небесний кристал за це получили. Два леви від зла богиню бережуть, час для спасіння вам з неба дадуть. Помилок наробити —  це совість пропити. Згадайте, приходьте тоді захищайте. На ваш успіх все людство сліпо надіється, зробіть добре діло і серце прозріється. —  Келзей задумливо приклав руку до підборіддя. —  На цих словах текст кінчається.

—  Цей листок по розмірах підходить до нашої золотої книги.

—  Я також це помітив, але нічого це не дає.

—  А що з Генрі? Він хоч здоровий?

—  Генрі ще пів години тому пішов по справах, а куди й для чого не сказав... Ладно, якщо добре себе відчуваєш, мені з міністерства на електрону пошту роботи багато дали, помогти не хочеш?

Тим часом Генрі телепортувався в кабінет Терена ле Генріха. Від такої неочікуваності паперові листки розлетілися по всьому кабінету.

—  Доброго дня ваша величносте Генріх перший. —  обережно привітався Терен сидячи за столом.

—  Привіт Генрі... Тебе ж Генрі чи Терен звуть?

—   Терен це моє прізвище, але називайте як вам зручно.

Генрі підправив комір на свому білому плащі який він взяв у артфону і пішов до виходу з кабінету.

—  Є якісь новини з нашого світу?

—  А, так вони зі мною зв'язуватися. —  Він піднявся із розкішного столу і підійшов до виходу відкриваючи двері перед королем. —  Якраз я мав зараз їм передзвонити.

—  Це добренько! —  Генрі перший вийшов у коридор.

Терен повів його на другий поверх в кімнату з порталом. Пройшовши в середину, Генрі лишив артфон за дверима і терен закрив двері на ключ. На столі так само їх чекав телефон у вигляді чорного кубу з різними вирізами.

—  А хтось знає крім нас про нашу таємницю?

—  Якщо ваша величносте ні кому не казали, то ні.

—  Це добре. Запускай телефон.

Терен посміхнувся і набрав номер. Над телефоном з'явився чорний голограмний екран, після декількох гудків з'явилось зображення лиця.

—  Ало, це ви Генріх Терен? —  запитало лице.

—  Я з королем, —  відповів терен, —  будь добрим відведи лице від камери, твої щоки закривають весь обсяг.

—  Упс вибачаюся... —  він відійшов на крок від камери, тепер було видно ще і його чорні волосся. —  Мене звати...

—  Ой та непотрібно, я нового ім'я не запам'ятаю! —  строго сказав Король

—  Ти нам доповідь даси, або ще когось треба чекати пів години?

—  Ти чого так строго? —  прошепотів Генрі Терену на вухо. —  не дай боже він зв'язок відрубає.

—  Не бійтесь королю, я знаю, що роблю. —  Прошепотів він у відповідь.

—  Генріх. —  сказав хлопець з екрана.

Двоє Генріха обернулися до екрана.

—  Ой, я забув, що вас обох Генріх звуть... —  лице хлопця  почервоніло, й він перемикнув камеру на чорно— білий режим, щоб приховати колір обличчя. —  Ви про щось конкретне хочете запитати?

Терен обернувся до короля, він своєю чергою зробив крок до екрана і зробив серйозне обличчя.

—  Як там справи з моїм замовленням?

—  А ви на рахунок бомб... —  парубок перемикнув текст на свому планшеті. —  Як ви й просили ми таємно залучили до складання бомб з чорної матерії найкращі уми, процес явно прискорився, вони вже другу бомбу майже склали. З солдатами ми ніби щось вирішуємо, мало просто хто хоче йти проти Рицаря...

—  Мені живі люди не потрібні! Дайте найкращих військових роботів і по більше!

—  В цьому є дві проблемки, перша в тому, що всім військовим роботам Рицарь змінив систему управління, тепер вони не підкоряються нам.

—  В смислі?