Глава 3. Обережно! Мрії збуваються! Частина 1.

У цьому пеклі, де всі кричали, волали та бігали, сбиваючи один одного з ніг, два чорних кошлатих звіра мчали прямо на мене!

Собачки!

Душа моя широко розкрилася при вигляді величезних волохатих собак, а серце, як завжди, наповнилось всепоглинаючою ніжністю.

Як завжди, тому що з раннього дитинства обожнюю великих собак, і моя пристрасть до них прямо пропорційна їх розміру. Німецькі вівчарки, коллі, кавказці, ньюфаундленди... Всі великі собаки дуже розумні, вони прекрасно знають, коли вони на роботі і потрібно погавкати, відпрацьовуючи харчі, коли слід придавити якогось мерзотника, і ніколи не чіпатимуть дитини або дорослого, що випромінює щиру дружелюбність. Саме тому я вводила в ступор господарів «злих собак», коли зовсім малою висла на шиї у їх чотириногих охоронців. Я і зараз не пройду повз жодного красеня, щоб не потріпати ласкаво по холці. Вони відразу відчувають любов. Тільки не думайте, що дізнавшись цей «секрет», ви відразу ж зможете спокійно спілкуватися з усіма зустрічними собаками. Якщо вони відчують запах страху, хоч зовсім небагато - вам буде непереливки. Так, страх має запах, і якщо ми, діти цивілізації, не відчуваємо його, то будь-який звір відчує його здаля і не зможе встояти перед спокусою, адже запах страху випромінює тільки здобич, а здобич потрібно гнати, ловити і, бажано, їсти.

А ось маленьких собачок, всяких там Мосьок, Шавок, Жучок, не люблю. Дурні вони. Дурні і закомплексовані. Зляться через те, що не доросли до справжньої собаки і, як і деякі люди, які не можуть досягти бажаного власними силами, намагаються «взяти горлом». «Ай, Моська, мать вона сильна, що гавка на слона...» Така і хапонути може, щоб усім довести, що вона чогось варта.

На щастя, на мене насувалися справжні красені, не знаю, що за порода, здається, вони набагато вищі сенбернара. Моє обличчя розпливлося в усмішці, я розкрила обійми, і перший звір кинувся до мене, зваливши своєю вагою на дорогу. Я розсміялася, запускаючи пальці в теплу м'яку шерсть, пес схилився наді мною, вилизуючи обличчя, а я тискала його, немов плюшеву іграшку, примовляючи:

- Хороший мій! Звідки ти такий, красень?

Тут підбігла і друга собака, вимагаючи своєї порції ласки. Але, як завжди, награтися мені не дали. За спинами моїх нових друзів з’явилися господарі, почали кричати «фу!» і відтягувати їх за ошийники. Господарі завжди ревнують вихованців до чужих людей.

Ну і що це за крики навколо? Як мені набрид цей шум! Я озирнулася. Звідки вони всі взялися? Навколо мене метушилися якісь люди, ніяково намагаючись допомогти мені, підняти з пилу. Тільки зараз я помітила, як вимазалася.

- Принцеса? Принцеса!

Де? Я з цікавістю озирнулася навколо. Нікого схожого на принцесу не побачила. Всі тітки, м'яко кажучи, немолоді, та ще два чоловіки в лівреях, що намагаються відтягнути собак.

Тітки тягнули до мене руки, обтрушуючи з джинсів пил. З чого така турбота?

- Принцеса! Не може бути?!

- Може, адже найменший місяць зник!

- Та й собаки впізнали... Це вона!

- Точно, вона.

- Тоді швидше до палацу!

- Ваша високість! Зіпріться на мене! - одна з оточуючих мене тіток, із суворим лицем, простягнула мені руку, відштовхнувши інших, і жестом вказала на будівлю, що височіла попереду. - Прошу вас, поспішимо до ваших батьків. Вони будуть щасливі!

Я знову озирнулася. З ким це вона зараз спілкувалася?

- Ваша високість! Ходімо ж, - наполегливо потягнула вона мене за руку.

Що?!  Це вона до мене?!  Що за жахлива помилка?!

Я спробувала вирвати руку і запротестувати:

- Ви не...  Я не...  Це не...

А, власне, чому ні? Та я ж все життя про це мріяла! Я принцеса! Нехай це якесь непорозуміння, якась помилка, нехай я побуду принцесою кілька годин або хвилин. Може хоч нагодують. А ще я потраплю до палацу і зустрінуся з правлячою верхівкою, все поясню, попрошу допомоги. А то ж просто так, без блату, можуть і не пропустити.

І я промовчала, дозволивши помилці статися. Тітка із суворим поглядом, та що узяла в свої руки ініціативу, повела мене до палацу, а решта, мамки-няньки, підхопивши спідниці, рушили слідом.

Ой, скільки галасу наробила моя поява! Слуги бігали, метушилися, мало не збиваючи один одного з ніг. Я навіть толком не змогла нічого розглянути.

Я думала, що мене відразу ж відведуть до так званих батьків. Але тітка насамперед відправила мене в лазню. Теж непогано. Навіть ще краще. Після ночі на сіннику мені якраз саме купання і не вистачало. Тому я не стала паритися з приводу свого тимчасового положення, а стала паритися в натурі. Точніше, самій мені навіть робити нічого не довелось.

- Знімайте, Ваша високість, вашу мерзотну одежину...

Це вона що, про мої фірмові джинси так висловилася?

Міцні руки служниць роздягнули мене за одну хвилинку.

- Залазьте в діжку, - тітка особисто пальчиком, замість термометра, перевірила воду на теплоту, залишилася задоволена і, тільки після того, як я з блаженим видом влаштувалася в не дуже зручній посудині, почала розмову.

- Ви мене, Ваша високість, не пам'ятаєте?