Глава 12. Здається окрема квартира...Частина 2.

Я погодилася з доводами, пірнула слідом за Жуком в діру, що відкрилась, і плита опустилася за моєю спиною.  А ми якимись вузькими провулками, запущеними садами, темними пустирями поспішили геть, подалі від володінь рабовласника, якому мене тільки що продав сам рятівник.  В які ігри він грає?

Зупинилися ми тільки за містом.  Жук розстелив на землі ковдру, і я втомлено сіла поруч.  Треба було йому трохи пізніше за мною прийти, а то толком і не виспалася...  Так, до речі, чи не час мені з ним розібратися?

Я ще важко дихала після втечі, тому зробила три глибокі вдихи та видихи, щоб заспокоїтися, і розкрила рот з наміром вибухнути гнівною тирадою.

 - Не треба, не треба, Нетті!  - зупинив мене зрадник-рятівник.  - Я сам все розповім!

 - Гаразд, слухаю, - милостиво погодилася я, хоч всередині мене кипів гнів такої сили, що, здавалося, може спопелити того, хто винен в моїх бідах.  - Спробуй тепер виправдатися!

 - Хіба ти не зрозуміла?  Я  все зробив заради тебе!

 - Та невже?  Ти вважав, що ощасливив мене, відправивши на постійне місце проживання в шикарний будинок рабинею?  Звичайно, тепло, світло, і мухи не кусають, якщо будеш плазувати перед своїм «красенем» господарем!  Тільки мене прописали в кам'яному мішку без єдиного віконця, без талонів на харчування, і, взагалі, закритого типу!

 - Нетті!  Якби я хотів тобі такої долі, хіба я прийшов би, ризикуючи своїм життям і свободою витягувати тебе з рабства?

 - Скільки пафосу!  Для людини, яка вміє піднімати і опускати камені будь-якого розміру і ваги, це зовсім не такий вже подвиг!

 - Подвиг - не подвиг, але ти вільна!

 - А що мені довелося пережити, ти хоч уявляєш собі?!

 - Наскільки мені відомо, нічого такого переживати тобі не довелося, зате ми змогли заробити пристойну купу грошей.  Чи ти збиралася пройти весь Каррітум без гроша в кишені?

У чомусь він, зрозуміло, має рацію.

 - Але ти міг хоча б попередити мене!

 - Тоді все не було б так природно, і, після твоєї втечі. мене б запідозрили в співучасті, а так ніхто ні про що навіть не здогадається.  У мене тут хороша репутація, я часто доставляю на ринок Корфанду пристойні товари.

 - І я стала товаром!  Ні, Жук, я такого пробачити не можу!

 - Нетті!  Це була життєва необхідність!

 - Так вони мене голодом морили!

 - У тебе був варіант морити себе голодом до кінця подорожі, швидше за все, до сумного кінця, від виснаження.

 - Гаразд, давай мою половину, - простягнула руку я.

 - Чому це половину?  - зробив круглі очі Жук.  - Ідейний центр - я.  Втілювач ідеї - теж я.  Рятувальник дівчат - знову я.  Підіймач скель - знову я.  Провідник - ніхто інший, як я.  П'ять до одного!  Мені - тисяча пфінгів, тобі - двісті.

 - А я - єдина, хто ризикував своїм власним, а не чиїмось, життям!  Половину!  - обурилася я.

 - Гаразд, з огляду на ризик, якщо ти наполягаєш на цьому, мені вісімсот, тобі, пам'ятай мою доброту, чотириста.

 - Половину!

 - Та де б ти зараз була, якби не я?

 - Тоді, мені - тисяча, а тобі – те, що залишиться!  - гаркнула я.

 - Гаразд-гаразд, - замахав руками Жук, - згоден на половину!

 - Ото ж бо!  Давай!

 - Та хай у мене зберігаються, надійніше буде!

 - Гроші на бочку!  Мої шістсот пфінгів! - закричала я.  - Та ще половину від продажу снупса!  Я при його затриманні теж життям ризикувала!

 - О, ненаситна істота!  Ім'я тобі - жінка!  Десять пфінгів з двадцяти, отриманих за звіра - твої.  Але не забудь, що ти мені повинна двісті.

 - За що це?

 - Послуги провідника.  Наскільки я пам'ятаю, ти слізно просила мене провести тебе в Центральне королівство.  Чи замовлення скасовується?  Сама знайдеш дорогу чи повернешся в Корфанд, щоб кого-небудь попросити?  Може, свого «господаря»?  Він радий буде тебе знову бачити!

Він ще й знущається!

 - Але ти казав - двадцять!

 - Коли це було?  Інфляція!  Але ти можеш відмовитися.

Негідник, користується моїм становищем!

 - Гаразд.

 - І ще десять за консультацію.

 - Яку таку консультацію?  Я нічого більше не просила!

 - Так зараз попросиш.

 - Ближче до діла.

 - Добре.  Ти попросиш мене детально проконсультувати тебе з приводу грошей: цінність, обмінний курс, що скільки коштує.

 - Сама розберуся!  Не дурепа.

 - Так?  - Жук дістав з мішечка жменю монет.  - Чим розплатишся в трактирі за кухоль пива?

Я порилася в монетах, вивудила найменшу, непоказну, на якій була написана одиничка, простягнула її мисливцеві:

 - Ось.  Думаю, цього достатньо.