КІнець світу скасовую - 2 або Схід - справа темна.

Глава 16. Центральне королівство.

- Це вона!!!  Хапайте її!  На ній кільце зі змієм!  - закричав наймолодший з воїнів, тикаючи пальцем в Теру.

Всі четверо кинулися до дівчини, що заверещала від страху, а я, поки ніхто не помітив, швиденько стягнула справжні кільця і ​​сховала їх в кишеню джинсів.

 - Може, не вона?  - засумнівався один з воїнів.  - Та в дорогому плаття повинна бути, а не в такому дивовижному вбранні.

 - Вона!  Кільце точно таке, як в описі!  - обурено доводив молодий.

 - Так, точно, вона!  А ці з нею?

Я, сховавши кільця, рвонула вперед, на виручку нещасній дівчині, яка і світу побачити не встигла, як уже встигла пізнати всі його негаразди, але стара відьма і Жук, закрили мене своїми спинами.  Я хотіла закричати, щоб відпустили невинну, але Ара долонею затулила мій рот, і я з жахом відчула, що кричу без звуку. 

Що ви зі мною робите?!  Навіщо ви мене тримаєте?!  Відпустіть мене!

Ара і Жук міцно вхопили мене з двох сторін за руки.  Якщо сила мисливця і так малася на увазі, то в кволої бабусі це було дуже несподівано.  Я смикалася, але вирватись не могла.  Точно так же смикалася в руках воїнів Тера.  Чому ж її рідна бабця не рятує?  Вона ж відьма!  Або я чогось не розумію?

Ара і Жук дружно і багатозначно наступили мені на обидві ноги.  Я беззвучно завила.

Один з патруля підійшов, подивився на мене здивовано:

 - Чого це вона?

 - Місцева блаженна, - пояснила бабця.

 - Ведемо до цілющого джерела, - підтакнув Жук, одночасно щипаючи мене за бік.

Ой, боляче, синяк же буде!

 - А цю, - бабка кивнула в бік внучки, - ми навіть не знаємо, ув'язалася за нами, йде і йде слідом... Заберіть її, браві вояки, заберіть!

Патрульний оглянув мої пальці на наявність кілець, потім махнув рукою:

 - Ці нехай йдуть!  Ми вже знайшли, кого шукали.

І задоволені воїни, регочучи, потягли Теру в зворотному напрямку.

Мене ж, незважаючи на те, що я відчайдушно пручалася, потягли геть мої супутники.

Незабаром я зрозуміла, що впираюсь марно, і дозволила відвести мене в непоказний двоповерховий готель біля проїжджої дороги під назвою «Старий маг», де Жук зняв кімнату, куди мене завели, посадили на велике дерев'яне ліжко, і відьма, зробивши якийсь рух рукою біля мого рота, повернула мені дар мови.

 - Як ви могли!  Як ви могли віддати Теру, бідну недосвідчену дівчинку, в руки цих негідників?!  Аро, це ж ваша внучка!  Ви ж самі турбувалися про неї!

 - Тера - доросла дівчинка!  - відповіла стара моїми ж словами.  - Нічого з нею не станеться.  Адже це не її шукали, у неї немає кільця зі змієм.

 - Саме так, кільце у мене, а вона постраждала невинно!

 - От якби тебе взяли, то постраждала б ти неодмінно, будь винна чи невинна.  А з Терою нічого не трапиться.  Змінить личину, її і відпустять.

 - Але до сих пір вона цього не зробила!

 - Так вона ж нам можливість давала сховатися!  Вона скоро знайде нас.

 - Але ви самі говорили, що ця країна сповнена магії, її розкусять!

 - Одягати личину - магія вищого пілотажу, не думаю, що багато хто володіє нею або хоча б чули про таке, подібні здібності зазвичай тримають в секреті.

 - А говорили, по дрібницях!

 - А на тобі ж теж була зараз личина, - усміхнулася бабуся.

 - Що?  Де?  Яка?  - вхопила я себе за щоки і скосила очі, намагаючись розглянути своє ж обличчя збоку.

Природно, безрезультатно.

 - Так вже немає, заспокойся, я все зняла, - похитала головою Ара, - просто довелося надіти її на тебе, щоб вивести звідти.

 - Яка личина?

 - Місцевої божевільної, красива така личина, - Жук, явно, знущався.  - А поведінкою ти й так підходила на всі сто, ми тебе ледве утримували.

 - Не смійте більше надягати на мене без дозволу різні личини!  Зрозуміло?!

 - Зрозуміло-зрозуміло, - прокректала стара.  - А тепер розповідай нам, чому воїни Великого Короля Центрального королівства розшукують тебе.

 - А я звідки знаю?

 - Розповідай все про себе, звідки і куди йдеш, з якою метою.

Я проспівала чергову напівправду-напівказку про пошуки свого друга Кощія Безсмертного.  Відьма і мисливець за снупсами згідно кивали в такт моєї розповіді, але, коли я закінчила, Жук склав руки на грудях, задумливо схилив голову і сказав:

 - А тепер правду.

 - Я все розповіла, - запротестувала я, але мій провідник встав і виразно клацнув клямкою на дверях.

Зрозуміло, мене звідси не випустять, поки я не розколюся.  Хоча, з іншого боку, хіба вони не мають права знати правду?  Адже вони, ризикуючи життям, мене рятували.

І я розповіла все про кінець світу.

Коли я замовкла, в кімнаті повисла гнітюча тиша.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше