Глава 17. Втікачі.

Я повернулася і кинулася в кімнату, скочила на ліжко, тупцюючи по сонних тілах з криком:

 - Полундра!  Мене засікли!  Тікаємо!

Сплячі піднімалися, немов зомбі, дивлячись нерозуміючим поглядом і намагаючись збагнути, хто я і чого так кричу.  Тера сіла на ліжку, обхопивши руками голову і намагаючись вибратися з власного сну.  Жук мацав рукою навколо себе, шукаючи зброю, але, натикаючись лише на бабку, видно намацав не те, що треба, бо бабка зойкнула і приклала її подушкою.  Зате вона перша прийшла до тями, схопила мене за руку, посадила на ліжко і запитала:

 - Що трапилося, Нетті?

 - Око!  Величезне око, те саме, що було над озером!  Воно мене винюхало!

 - Не винюхало, а вигляділо, це ж не ніс, - поправила мене Ара.

 - Яка мені різниця?!

 - І де ти його бачила?  Може, тобі все приснилося?  - засумнівалася в моїй адекватності відьма.

 - Ні, не приснилося!  Воно висіло там... над нужником.

 - Ти виходила на вулицю сама?  Божевільна!  - вліз в розмову мисливець за снупсами, який після удару подушкою тільки-тільки почав щось розуміти.

 - А які у мене були варіанти?

 - Могла б попросити мене проводити, - знизав плечима Жук.  - А чого соромитися?

 - Хай не його, а мене треба було розбудити, - невдоволено сказала бабка, піднімаючи з ліжка двома пальцями чорну перуку.  - Навіщо ти її зняла?

 - Жарко було...

 - Ти зробила все, щоб допомогти королю, тепер він знає, де тебе шукати.  Задоволена?

Я відвернулася.  Чому завжди я в усьому винна?

 - Одягай свій перуку, - простягнула мені патли відьма.  - І рясу.  Йти треба по-швидкому.

 - Ось так завжди: виспатися не дають, - бурчав Жук, збираючи речі.  - Спав - не спав, біжи, скачи, ховайся...

 - Тепер король знає, що Нетті рухається в напрямку столиці.  Може, варто піти в іншу сторону?  - запропонувала Тера.

 - Саме так він і подумає, - відповіла бабця.  - А ми продовжимо рухатися по найкоротшому шляху.

 - Не встигнемо ми відійти далеко.  Король нас зловить, і це неминуче, - песимістично зітхнула дівчина.

 - Навіть якщо це неминуче, то не варто відсувати неминуче, - повчально промовила Ара.

Здається, ніхто особливо і не вірить, що ми пройдемо через Центральне королівство, хіба що мій провідник.  Але, поглянувши на його зосереджене похмуре обличчя, я зовсім впала духом.  Не втекти нам, тобто, мені, від Великого Короля.

Ми тихенько вибралися з гостьового будинку, і пішли геть, в ніч.

 - Я знаю тут одне місце, де можна взяти напрокат самохідних коней, - сказав Жук, коли ми вийшли за ворота.  - Кілометри три звідси.

 - Це непоганий варіант, веди, - стара оглянулась, перевіряючи, чи всі на місці.

Цікаво, що за «самохідні коні»?  А що, бувають не самохідні?  Решту підганяти потрібно чи тягнути за вуздечку?  Гаразд, питати не буду, все одно скоро сама побачу.

Йшли ми мовчки, поки не дісталися до довгої будівлі з великою кількістю дверей, в темряві я не могла добре розглянути її.  Жук велів нам чекати, взяв у мене грошей і відправився до господаря на переговори.

Хвилин через десять з будівлі вийшли дві темні постаті: мій провідник і сам господар, невисокий кремезний чоловік з великими сильними руками.  Він відімкнув по черзі двоє дверей в своїй довгій будівлі і вивів... два двомісних скутера з кінськими головами перед кермом і хвостами, що замітали дорогу позаду.

Я не зрозуміла, це світ магії чи техніки?  Хоча, чи є між ними велика різниця?  Не дуже давно я прочитала в журналі, що вчені досі не знають, що ж таке електрика.  «Впорядкований рух електронів...» зі шкільного підручника - це замилювання очей наївним дітям, мовляв, ось ми які розумні.  Насправді людство виробляє електрику, вивчає її властивості, користується нею  направо і наліво, але абсолютно не знає, що це таке.  А я думаю, що це стосується і багатьох інших винаходів.  Як вам подобається бездротовий мобільний зв'язок?  Мені подобається, але як це все працює, для мене - справжня магія.  Задумайтесь, весь простір пронизують невидимі хвилі: радіо, телебачення (сотні каналів!), Інтернет, мобільні розмови.  І не тільки простір, а й людей теж.  Ми всі пронизані цими хвилями.  І як вони не переплутуються між собою?  Скажете, різна частота?  Але одночасно розмови ведуть мільйони користувачів мобільних мереж!  У кожного своя частота?  Нісенітниця!  Це магія!  Більше, ніж впевнена, що ніхто по-справжньому не знає, як все відбувається, ми просто користуємося магічними властивостями нашого світу.

 - Дивись, Нетті, - Жук підвів мені «коня» і почав пояснювати, як їм керувати.

Так майже наш скутер, тільки незвичайні аксесуари і розфарбований під конячку, рудий в яблуках.

 - Та ясно, ясно.  Я вмію.

 - Вмієш?  - хмикнув провідник.  - Тоді їдьмо.

Бабка сіла за спиною у Жука, обхопивши його за талію руками, її теж подібні «чудеса техніки» особливо не дивували.  А Тера поїхала разом зі мною.  Я із задоволенням почула знайоме гарчання мотора і вирулила на дорогу слідом за мисливцем.  «Кінь» слухняно виконував круті повороти, а вітер, що вдарив в обличчя, ледь не зірвав з мене перуку.  Я згадала, у вигляді кого я подорожую, і уявила себе з боку.  Так, монах в рясі на моторолері - видовище неординарне.  Я натиснула на клаксон, і пролунало кінське іржання.  Мене наповнив дитячий захват, і я так круто розвернулася на повороті, що хвіст вдарив мене по ногах.  Самохідні коні швидко несли нічних рокерів подалі від місця, де мене засікло королівське око.