Глава 20. Великий Король. Частина 2.

Я увійшла в смугу блакитного туману і виринула вже над ним.  Фігури моїх супутників приховала каламутна завіса, а моєму погляду постало нове видовище.  Я висіла на маленькому п'ятачку під величезним ковпаком.  Наді мною літали очі Короля, такі, як я бачила над озером і пізніше, тільки не одне і не два, їх було не менше десятка.  Вони уважно  розглядали мене, то мружачись, то здивовано розширюючись.  Крім них в повітрі парило три носа, що зосереджено нюхали повітря, і чотири рота.  Всі ці запчастини рухалися окремо одна від одної в різних напрямках, але однакові органи діяли в унісон.  Наприклад, в унісон, побачивши мене, розреготалися старечі роти, оглушливий регіт, немов рев цунамі, навалився на мене з усіх боків так, що я закрила б вуха, якби не трималася за трубу, боячись впасти з платформи.  Добре ще, що я не особливо страхаюся висоти, в дитинстві залазила на найвищі дерева і дивилася з них вниз, на дахи і людей.  Дитяча пам'ять зберегла істину: якщо добре триматися, звалитися неможливо.

Очі дружно примружилися, а роти басовито заговорили одночасно з усіх боків:

 - Ось і ти, мошко!  Ти сподівалася від мене втекти?  Ха-ха-ха!  Наївне і дурне дівчисько!

 - Я з невихованими людьми не розмовляю, - відрізала я і відвернулася.

Правда, відвертатися було нікуди, з усіх боків висіли все ті ж очі, носи, роти.  Цікаво, чому немає літаючих вух?  Або ще чого-небудь?

 - А я і не збираюся з тобою мемуари писати!  - знову загримів голос.  - Віддай мені Уроборос!

 - Немає в мене ніякого Уробороса!  - показала я одну за одною руки, не відпускаючи повністю трубу.

 - А ти в кишеньках пошукай, - порадив Великий Король.  - Може, завалявся де?

 - Нічого я не маю!

 - А чи знаєш ти, люба, - голос став оманливо солодким, - що кільце найлегше забрати у нерухомого тіла?

 - У якого тіла?

 - Нерухомого.  Тіло можна приспати, укласти в нокаут, відключити і просто вбити.

 - Не треба мене лякати!  - похитала я головою.

 - А я і не лякаю, кажу, як є.  Навіщо мені з тобою возитися?

 - А ти мене відпусти, кишені перевір і відпусти.

 - Ба, хитра яка!  Зараз і перевірю...

Немов з нізвідки виринули дві досить міцні волохаті руки і потяглися до мене.  Величезні!

Я приготувалася відбиватися ногами від цих жахливих кінцівок, але виявилася абсолютно не готова до того, що хтось схопить мене за щиколотку, і скрикнула.  Добре, що не скинула нападника вниз.  Слідом за рукою з’явилося червоне від напруги обличчя мого провідника.

 - Жук!

Мисливець за снупсами підтягнувся ще трохи і завмер, упершись ліктями в платформу, повністю забратися він все одно не міг, бо не вистачало місця.  Як же він заліз по слизькій трубі?  Чому не втік?

 - Нічого не бійся, я тут, - шумно дихаючи, сказав Жук.  - А ти, Король, не наближайся до Нетті!  А то будеш мати справу зі мною!

Голос розреготався:

 - Ну, ви і смішні!  Так хто ж ти проти мене?  Мураха?  Так я тебе однією лівою!..

Одна ліва рука простяглася вперед і обхопила Жука за талію двома пальцями.  Я навіть не встигла штовхнути її ногою, як рука зникла в невідомому напрямку разом з моїм провідником.

Я в безсилій люті стукнула кулаком по трубі:

 - Навіщо ти його забрав?!  Відпусти негайно!

 - Ага!  - хмикнув рот, скосившись на одну сторону в крутий посмішці.  - Смішний у тебе друг.  Проти кого руку піднімає, проти мене?!

 - Який друг?  Це просто випадковий попутник.

 - Ото ж бо він за тебе так печеться.  Що ж, нехай тепер печеться по-справжньому!

 - Що ти збираєшся з ним робити?!

 - Я ж пояснив, спекти.

 - Відпусти його!  - закричала я.  - Він тут до чого?

 - А ти за нього чого переживаєш, якщо він тільки попутник, а?  Про себе краще починай переживати!  - і до мене знову потягнулися волохаті руки.  - Віддай Уроборос!

Ага, «віддай Уроборос».  Великий Король не дасть мені врятувати цей світ?  Мого дорогого Кощія?  Та й своє власне життя теж?  Стривайте, руки, я вам не дамся!

 - Я вам не дамся!  - повторила я вголос.

Король вдавився сміхом і закашлявся.

Може, не відкашляється?  - подумала з надією я.  Але він віддихався, і руки знову рушили до мене.  Я вже могла розглянути доглянуті зморшкуваті пальці, як раптом з блакитного туману, що клубочився внизу, виринула постать воїна в білому костюмі, в повному спорядженні, озброєного до зубів.  Хто ж це?  Воїн повернувся до мене, підморгнув, потім звернувся до Короля зависоким для такого бравого героя голосом:

 - Я, Воїн Світла, не дозволю ображати невинних!  Відпусти дівчину або виходь на бій!

Не знаю, хто цей несподіваний рятівник, але Великий Король його злякається, недарма я була впевнена, що все скінчиться добре!

Але Великий Король не злякався.  Правда, померкли і розтанули в просторі його запчастини, що хаотично літали наді мною, але на сцену вийшов сам правитель Центрального королівства.  Він виїхав, немов зі стіни, на такій же, як і у мене, платформі, тільки розмірами побільше, і повільно наближався.  Нарешті я змогла розглянути цю легендарну особистість!