КІнець світу скасовую - 2 або Схід - справа темна.

Глава 25. Страшніше чебуратора звіра немає! Частина 1.

- Рятуйтеся, скоріше!!!  Страшніше чебуратора звіра немає!!!

Я встигла помітити, як, спускаючись в ущелину, Гаенус підтримує Ару, а Жук - Маргарет.  Невже у нас складається вже дві пари?!  А я якось раніше і не помічала.

Невідомий пірнув під камені, ми - за ним.  Над ущелиною схилилася величезна волохата морда чебуратора: кругла, плоска, як коржик, з величезними, налитими кров'ю очима, чорними круглими подушками кошлатих вух, скромним п'ятачком носа і жахливим розкритим ротом, що нагадує печеру, тільки заповнену не сталактитами і сталагмітами, а гострими і довгими,  немов мечі, зубами.  Вони нервово клацнули, довгий багряний язик ковзнув між валунами і мало не дістав мене.  На камінь поруч впали краплі слини.

 - Тікаймо!  - закричав невідомий рятівник, але я не могла відірватися від цього загрозливого видовища, що ніби загіпнотизувало мене.

Чудовисько заревіло розчаровано, так, що за комір посипалися дрібні камені, і дряпнуло по валунах лапою.  Промайнули півметрові загнуті кігті.  Поруч з'явилася морда другого чебуратора з такою ж розкритою пащею і круглими величезними вухами, що бовталися туди-сюди.

Хтось смикнув мене за руку, і я побігла, петляючи між каменів, що громадилися один над одним і утворювали дивну конструкцію з невідомим ступенем гарантії безпеки.

Ми зупинилися лише коли вбігли до освітленого тунелю, де прямо в скелі виднівся затишний симпатичний будиночок, причому найсучаснішого дизайну.

 - Усе!  Тут безпечно, - наш несподіваний рятівник вказав рукою на будиночок: - Милості прошу до мого куреня.

Ми зайшли в будівлю, у мене від швидкого бігу ще тремтіли жижки.  Але це не завадило з подивом відзначити сучасний передпокій з шафою-купе.  Двері з пісяючим хлопчиком, що вказують на призначення цієї необхідної в кожному порядному домі кімнатки.  Просторої кімнати з підвісними стелями, каміном, викладеними декоративною плиткою стінами.  Здається, тут недавно завершений євроремонт.  Та й меблі всі немов тільки із салону.

 - Сідайте, - кивнув незнайомець на кутовий диван навпроти каміна.  - Будьте як вдома.

Ми сіли і я, нарешті, перевела погляд на нашого господаря.  Мені здалося, що я знову вдома, в своєму вимірі, можливо, навіть в Дніпрі.  Переді мною сидів сучасно одягнений молодий чоловік досить приємної зовнішності і привітно посміхався.

 - Хвилинку, зараз приготую чай.

Він пішов на кухню.

 - Це хто?  - схилився до нас Жук.

 - Ми нібито опинилися в моєму світі, - знизала плечима я.  - Або шматочок мого світу опинився тут.

 - Дивно все це, - похитала головою баба.

 - Він нас врятував від цих чудовиськ, значить, він не ворог, - переконливо почала Тера, але, глянувши на ревниво стиснуті губи Жука, замовкла.

Тут повернувся таємничий господар будинку.  Перед собою він котив столик на коліщатках, на якому парували розписані зірками чашки, а в такій же тарілочці в центрі лежали квадратики чи печива.

 - Пригощайтеся, пригощайтесь і розповідайте, хто ви і як сюди потрапили, - він недбалим рухом змахнув з очей довгий  русявий чуб, сірі очі світилися щирою радістю.

 - Може, спочатку ви представитеся?  - запитала Ара, підсовуючи до себе чашку.

 - Ой, вибачте, я трохи розгубився, - зніяковіло закліпав наш рятівник.  - Не часто у нас з'являються новачки.  Та ще й жіноче товариство... А тут ці чебуратори так невчасно... Ви знаєте, що страшніше чебуратора в світі звіра немає?!  Вам дуже пощастило, що ви опинилися поблизу від ущелини!

 - Що ж.  Дякую за порятунок, - посміхнулася я.  - Не знаю, що і сталося б з нами, якби не ти.

 - Гаразд... Ясно, що сталося б, зжерли б, і не подавилися, вибачте на слові.  Але це все відступ.  Дозвольте мені, врешті-решт, представитися.  Я - Толі Генетик.

 - Великий Король Центрального королівства, можна просто Гаенус, - простягнув руку король.

 - Принцеса Пракії Маргарет.

 - О, які гості в моєму скромному будинку!  - підвівся Генетик.

 - Просто бабуся Ара.

 - Жук, Що піднімає Скелі.

 - А я - Нетті Кощієнко.  Толі, ти ж не з цього світу?

 - Звісно, я з абсолютно іншого, несхожого на це непорозуміння, світу.  З чудесної країни макдональдсів, метро і новин!

 - З якого міста?

 - З Києва.

 - А я з Дніпра!  Але як ти потрапив сюди?

 - Справа в тому, що я - генетик, працюю, вірніше, працював в одному НДІ.  Досліджував генетичний апарат рідкісних тварин, займався і генетичним моделюванням.

 - Створював генетичних виродків!

 - Ну, навіщо ти так, Нетті?  Так, я впроваджував в генетичний апарат живих істот чужорідні гени, навіть виводив генетичні гібриди.  Але це все заради благих цілей!  Навчитися лікувати невиліковні хвороби, посилити стійкість організму перед шкідливими впливами навколишнього середовища, вивести нові види тварин, корисних людині.

 - Гаразд, Толі, не ображайся, продовжуй.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше