Глава 26. Жили-були дід та баба... Частина 1.

Тр-р-р-р-р!!!  Ба-бах!!!

Я перечепилася через бабцю, яка раптово зупинилася і присіла, перелетіла через неї, немов граючи в чехарду, і розтягнулася на піску.  При цьому пісок забився мені у вуха і рот, я почала відпльовуватися і не помітила навіть, як зайнялися розкопками Ара разом з Гаенусом.  Вони схилилися над горбиком і обережно згортали пісок з невідомого опуклого предмета.  Робити їм нічого, чи що?

Я піднялася, обтрушуючись, і підійшла до стареньких.

 - Що тут у вас?

Ара повільно підняла голову і подивилася мені прямо в очі.

 - Що це таке?  - повторила я.

 - Це?  - перепитала стара відьма.  - Яйце.  Золоте яєчко.

І вона підняла вгору свою знахідку.  Золоте - не золоте, але незвичайне, це точно.  У нашому світі, наскільки мені відомо, найбільші яйця несуть страуси.  Але це було в кілька разів більше страусиного, а товста пориста шкаралупа відливала золотистим тоном, розфарбованим смарагдовою павутиною.

 - Чиє це?  - запитала Тера, яка непомітно підійшла ззаду.

Решта теж стовпилися навколо незвичайної знахідки.

 - Наскільки я можу судити, це яйце крокодила, - Ара опустила його на пісок, такий тягар довго в руках не потримаєш, і сама присіла біля нього, дбайливо обіймаючи, немов квочка.

Всі, звичайно, знають, що крокодили можуть відкладати яйця в гарячому піску, дозволяючи природі самій  подбати про юне покоління.  Але яйця у них невеликі, і крокодильчика з них виводяться крихітні.  Так що це, явно, не крокодилове яєчко.

 - Ні, це яєчко, явно, що не крокодилове, - озвучив мою думку Жук.  - Воно занадто велике.

 - Може, і крокодилове, пам'ятаєш, Толі Генетик розповідав, що знайшов незвичайне яйце, мутанта якогось, і виростив з нього гігантського крокодила.

 - Чиє б воно не було, а зустрічатися з його батьками мені ніяк не хочеться.  Так що давайте його закопаємо, як було, і підемо собі далі, типу це не ми його брали, га?  - запропонувала я, якось швидко я до тями прийшла і сильно порозумнішала, немов це і не я тільки що збиралася поласувати екзотичним омлетом.

 - Ні, - вигукнула Ара, немов у дитини спробували забрати улюблену іграшку.  - Це не звичайне яйце!  Золоті яйця мають властивості виконувати бажання!

 - Та у мене одне зараз бажання: скоріше перебратися на той бік затоки, туди, де люди живуть, а не чебуратори різні бігають.  Залиште яйце!

 - Не залишу!  - замотала головою баба.  - Я його знайшла, це моє яйце, це моє бажання!

 - Але це не розумно!

 - Молода ще, про розум говорити, з моє проживеш, тоді і судити будеш!

 - Та й правда, Ара, важке воно, навіщо нам здалося?  Поклади, де взяла, - заступився за мене Гаенус.

 - Ні-і!  - Ара схопилася, трясучи головою, і притискаючи до себе золоте яєчко.  - Все приходить в наше життя в потрібний час, раз я його знайшла, значить, воно нам потрібне!

 - Добре, бачу, що просто необхідне.  Тільки давай я понесу.  Важко тобі, втомишся швидко, мила, - і Великий Король спробував відібрати у відьми яйце.  - І куди ти з таким тягарем...

 - Віддай!  Ти його знаходив?  Моє яйце, куди хочу, туди і несу!

У мене очі стали, як п'ятаки, коли Ара і Гаенус почали виривати знахідку один у одного з рук, пихкаючи і лаюючись.

 - Бабусю!  Дідусю!  - спробувала достукатися до їхньої свідомості Тера.

 - Припиніть неподобство!  - строго вигукнув Жук.

Але старі продовжували смикати яйце, одночасно відштовхуючи один одного ліктями.

 - Так що ж ви, як діти малі, б'єтеся?!  - не витримала я, підскочила до старих і спробувала розтягти їх в різні боки.

Мені це вдалося.  Почасти.  Тільки в результаті моїх необдуманих дій, яйце вислизнуло з рук обох сперечальників і, незважаючи на свою чималу вагу, полетіло вгору по траєкторії параболи.  Немов в сповільненій зйомці оберталося воно, поблискуючи смарагдово-золотистими боками.  В голові навіть встигла промайнути думка щодо старої казки: дід не розбив, баба не розбила, так втрутилася авантюристка-миша і ледь помітним рухом хвоста... Це  я, чи що, в ролі мишки?

На щастя, в нашій казці виявилися і інші дійові особи.  Я побачила почервоніле від напруги обличчя Тери, яка, простягнувши руки вперед, героїчно сповільнювала на відстані швидкість падіння досліджуваного об'єкта за допомогою магії.  Тільки завдяки їй Жук встиг підскочити і прийняти удар на себе, тобто, зловити невдалий омлет, на мій превеликий подив, в абсолютно цілому, навіть не тріснутому вигляді.

 - Віддай, це моє!  - простягнула до нього руки загребущі стара відьма.

 - Моє це!  Моє!  - кинувся з іншого боку Великий Король.

 - Не віддам!  Моє!  - рикнув провідник, відсуваючись від насідаючих на нього престарілих вимагачів.

Воно, що, викликає маніакально-загарбницький синдром у всіх, хто до нього доторкнеться?

 - Це моє яйце!

Ну ось, я ж говорила, ще хтось претендує...