Глава 27. Морок.Частина 1.

Я задоволено глянула на сонечко, що зацікавлено усміхалося нам з верхнього басейну, і... несподівано голосно і чітко чхнула!

Ба!  Недарма Тіллімар сказала, що крокодили можуть злякатися.  Зелений монстр, на якому ми якраз стояли, змахнув хвостом, в результаті чого я підлетіла вгору, а Маргарет опинилася під водою.  Зависнувши на мить в найвищій точці польоту, я встигла засікти поглядом картину, що розгорталася піді мною: переполох в гуртожитку!  Зелені тушки зі швидкістю торпед носилися по затоці туди-сюди, розсікаючи воду так, що на всі боки злітали іскристі фонтани.  Це більшість.  Деякі особини, не в силах зрозуміти, що трапилося, впали в ступор, тобто, застигли, відкривши зубасті пащі і спостерігаючи за літаючою мною.  Може, вони й не збиралися проковтнути протеже невістки Господаря Затоки, я не знаю, може, вони просто роти пороззявляли від подиву, але, плавно переходячи з ширяння в падіння, я зрозуміла, що лечу прямо в зуби однієї такої здивованої тварюки.  В повітрі я примудрилася підкоригувати кут спуску так, що звалилася не в розкриту пащу, а прямо на ніс рептилії, встигла зрадіти, що не чоловік, а то відбила б собі весь сенс подальшого існування, скотилася по слизькій горбистої морді крокодилові на спину і вчепилася за  його шию, щоб не впасти у воду, де металися забувши всі правила руху його родичі.  Така вершниця крокодилу чомусь не сподобалася, а, може, я просто сильно його забила при падінні, і він, включивши оберти пазуристих лап на повну потужність, рвонув вперед, збиваючи тих, хто не встиг дати дорогу.

Матінко!  Хоч би приліпити до нього знаки: трикутничок з буквою У, адже я тільки вчуся їздити на новому виді транспорту, і знак з черевичком на шпильці - «Жінка за кермом»!  Я обхопила міцніше товсту неповоротку шию, представляючи себе в салоні крутої тачки на сидінні, обтягнутому свіженькою крокодилячою шкірою, і спробувала подивитися на «дорогу».

А де ж у нього «задній хід»???  Мій уявний Lexus LX 570 за три з половиною мільйона гривень нісся бампером прямо в берег на шостій передачі на такій швидкості, що впору швиденько реєструватися у великому ралі.

Я ще встигла помітити Жука, що стрибає з берега прямо у святкове крокодилове шоу, стару відьму, яка розпалювала в обох долонях енергетичні кулі, Великого Короля, що намагався щось вивудити зі свого рюкзака, красуню Тіллі, яка на ходу перетворюєвалася в гігантську, не менше десяти метрів від  кінчика хвоста до кінчика носа, крокодилицю.  Матінко! Та мій чотириметровий «красень» проти неї просто малюк! У наступну мить мій Lexus з розмаху врізався носом в прибережний пісок.  Я ж, за інерцією, зірвалася з його шкіряної спини і полетіла вперед.  Зліва повз мене шубовснув у воду Жук, попірнати вирішив на дозвіллі, чи що?  Справа пронеслося смарагдове тіло величезної крокодилиці.  А я, мелькнувши між ними, знесла з ніг Ару разом з Гаенусом.  Бабка коротко, але ємко, вилаялася, падаючи на свого улюбленого діда, той тільки крякнув під нашою спільною вагою.  Коротше, тільки ріпки зверху і не вистачало.

Наша купа мала почала потроху розсмоктуватися, тобто, спершу піднялася я, хитаючись і трясучи головою, за мною вибралася стара відьма з криком «Онучко!  Де ж ти?!!», останнім встав прибитий і пом'ятий король.

Дійсно, де ж Маргарет?  Останній раз я її бачила, коли... коли... коли чхнула, і вона звалилася зі спини переляканого крокодила в воду!  І винна в усьому я!  Відчай стиснув моє серце.  Я разом з Арою і Гаенусом підскочила до краю води.

 - Маргаре-е-е-т!!!

Навіть якщо її ніхто не проковтнув ненароком, вижити в цій крокодиломішалці просто неможливо!  Тварюки, як і раніше, носилися взад-вперед, налітаючи одна на одну, стикаючись і відскакуючи в сторони.  В бризках, які зависли над затокою, навіть заграла в сонячних променях невелика веселка.

А де ж Жук?  Адже він теж...

І тут води затоки немов розрізало навпіл гігантським ножем.  З глибини виринула смарагдова крокодилиця, тримаючи в зубах обвисле дівоче тіло, а на її спині розпластався, відчайдушно намагаючись втриматися, Жук!

Крокодилиця вискочила на берег і обережно поклала на гарячий сипучий пісок свою здобич.  Підскочивши до мокрої нерухомої дівчині, я впізнала своє обличчя і фігуру.

 - Тера!  Ти жива?!

Але провести рятувальну операцію, точніше, перевірити, чи вмію я відкачувати втопельників, мені не вдалося.  Рідний дідусь уже перевалив внучку через коліно, а рідна бабуся вже самозабутньо била її по спині.  Я підскочила до групи термінової реанімації разом із Жуком, який блискавкою скотився зі спини крокодилиці, що врятувала його і Маргарет.  Відьмочка якраз не витримала екзекуцій над своїм тілом з боку найближчих родичів і закашлялась, вивертаючи зі своїх нутрощів воду, якої встигла наковтатися.  В іншому вона була цілою і неушкодженою.  Я відразу зрозуміла, що життю її вже нічого не загрожує, завдяки швидким і рішучим діям племінниці Господаря Затоки, і тихенько відійшла в сторону.  Мені було соромно показуватися врятованій на очі, адже це через мене вона трохи не загинула.  Провідник, який тільки що виявляв величезний інтерес до долі дівчини, переконавшись, що вона прийшла в себе, зробив вигляд, що його все, що відбулося, не стосується.

Я озирнулася на крокодилицю.  Вона вже стала людиною, і знову перлинні сльози котилися з її прекрасних очей.

 - Ти чого, Тіллі?  - підійшла я до неї.  - Ти радіти повинна, врятувала Маргарет і Жука.  Це мені плакати потрібно, через мене ледь не сталося нещастя.

 - Ти не винна, Нетті, - похитала головою Ара.