Глава 38. Прощання. Частина 2.

                                                  * * *

Коли мене намагалися погодувати, я так і не змогла толком прокинутися.  Пам'ятаю нечітко, як щось запихали мені в рот, але не пам'ятаю ні смаку, ні запаху.  Цікаво, чим могли мене годувати у крокодилів?  Ні, не хочу цього знати.  Я ковтала машинально, і мені було все одно, що, тільки б швидше мене залишили в спокої.  Бог сну Гіпнос пригрів мене в своїх обіймах надовго.  Потім я дізналася, що проспала дві доби.

Я, може, і третю б не прокидалася, якщо б не природні потреби.  Ой, як не хочеться повертатися в реальність!  Розплющивши очі, я виявила себе на руках у дрімаючого Кощія, закутаною в його дорогоцінний плащ.  А знаходилися ми у вже знайомому нам будинку Толі Генетика.  Безсмертний був уже майже такий, яким я його знала, тільки трохи худішим.  Значить, відпився і від'ївся в затоці крокодилів.  Пізніше я дізналася, що всі дві доби він, практично, не спускав мене з рук і нікому не дозволяв будити і навіть голосно розмовляти поруч.

Коли я поворухнулася, щоб вибратися на свободу, Кощій одразу прокинувся і міцніше стиснув мене в своїх обіймах.

 - Ой-ой-ой!  Відпусти!  Розчавити хочеш!

Безсмертний розтиснув руки, і я вивалилася на диван, а з нього на підлогу.

 - Ну, ось, нарешті, це знову ти, Нетті, а то я вже подумав, що ти перекваліфікувалася в сплячу красуню.

Я, крекчучи, піднялася і жбурнула в нього впавшою разом зі мною подушкою.

 - Я відповім.  Ось тільки повернуся... - мені просто життєво необхідно зараз помедитувати в крихітній затишній кімнатці з пісяючим хлопчиком на дверях.

Кощій розреготався.

Так.  Треба б з ним поговорити, адже до сих пір нам це не вдавалося за всією цією біганиною.

 - Нетті?!  Ти вже прокинулась?  - голос старої відьми.

Ну ось, знову особистим життям зайнятися не дадуть.

І правда, тільки стало відомо, що я прокинулася, як всі натовпами повалили щось розповісти, розпитати, порадитися.  А я тільки безпорадно посміхалася, радіючи, звичайно, такій увазі з боку друзів, але... А, ладно, нікуди тепер Кощій від мене не дінеться.

Мені повідомили, що Тіллі вже прокинулася і відчуває себе набагато краще, чаша диміти перестала, але і без того пара місцевих чебураторів тихо злиняли в невідомому напрямку, що молодий чоловік Рой без розуму від своєї красуні-дружини.  А крокодилиця, хоч і була в шоці, знепритомнівши вдовою, а прийшовши до тями одруженою з абсолютно незнайомим цікавим чоловіком, але сприйняла все без істерик, виявилося, що вона дуже навіть не проти.  Так, кумедна пара перевертнів вийшла.  Не знаю, звичайно, яке потомство буде від такого змішаного шлюбу.  Тут вже нехай самі розбираються.

Хлопці завали зуміли розібрати, виявилося, що внутрішні печери практично не постраждали.  Тому мене зараз щосили радували благами цивілізації: шашликами, пивом і т. д.і т. п. Приємно.

Тільки чого це ми до сих пір тут сидимо?  Час, час в дорогу.  Дістатися до заповітного місця за перевалом в західній частині Кафи, де вже чекає не дочекається нас північний вітер, щоб перенести додому.  Додому!

Щось так захотілося швидше в свою квартирку, з Кощієм.

 - Друзі!  А чи не час нам збирати манатки?  Та й молодята, мабуть, хочуть усамітнитись. Усе.  Сьогодні ж виступаємо.

 - І куди?  - ліниво запитав Кощій, йому, бачу, і тут все подобається, особливо пиво з шашликами.

 - Туди, де нас зможе забрати вітер і віднести додому.  Ти зі мною?

 - А ти запрошуєш?

 - А ти як думаєш?

Кощій закотив очі і знизав плечима.  Я пошукала очима, чим би в нього жбурнути.  Він все зрозумів і попросився:

 - Не треба!  Якщо ти запрошуєш, то я...  я..

 - Що?!

 - А ти як думаєш?

Я знайшла, чим в нього жбурнути.

 - Ти хоч раз можеш бути серйозним?!

 - Ага.  Ні-і.  Тільки не з тобою!

 - Я образилася.

 - Нетті, а про кого я думав весь цей час, який висів на скелі, висихаючи, мов вобла?

Я знизала плечима, і Безсмертний схопив мене в оберемок:

 - Якщо я тобі ще не набрид, я згоден навіть піти в твій світ.

 - А ти думаєш, що, пройшовши в пошуках тебе весь Каррітум, я так просто від тебе відмовлюся?

Ми, напевно, всім набридли своїми нескінченними суперечками.  Тому всі дружно почали збиратися в дорогу.

Не всі.

 - Можна зайти?  - в кімнату завалив Толі Генетик.

 - Давай, звісно.  Ти вже зібрався?

 - Я тут повз проходив... - зам'явся він.

 - Повз чого?  Ти і так в своєму будинку, це ми в тебе загостювали.

 - Повз твоєї кімнати.

 - То й що?

 - Так ось, зайшов сказати... - Толі поколупав ногою підлогу.