Глава 39.Прокляття.

З прибережних кущів з’явилася сутула фігура в чорному плащі з капюшоном.

Перевізник!

Не боятися!  Нас же більше!  Що він зможе нам зробити?  Тим більше, тепер з нами Кощій, якого не поб'є і зграя таких каппа, навіть справжніх, а не напівкровок!

Безсмертний багатообіцяюче поклав руку на меч-кладенець, вичікувально дивлячись на дивну істоту, що наближалася.  А ми, всі останні, сміливо стали за його спиною.

Каппа блиснув з-під капюшона лупатими риб'ячими очима і, майже не ворушачи безгубим ротом, мовив:

 - Ось і ви!  А я тут поки човників вам настругав, - і кивнув у бік річки.

Я полегшено зітхнула, ляпнула його по плечу і побігла дивитися.

Дійсно, за кущами, на прибережній мілині, гойдалися новенькі симпатичні човни з веслами.  Добре, що я його тоді відпустила.

 - Ну як?  - покосився на мене перевізник.

 - Кльово!  Ти просто молодець!  - похвалила я, влізаючи в одну плаваючу посудину для проби.

 - Не чекав, - похитав головою Гаенус.

 - Спасибі, - подякувала Тера, залазячи в човник слідом за мною.

 - Маргарет, виліз негайно, ти вже від Нетті заразилася, лізеш кругом першою!

 - А Нетті можна?  - обурилася внучка відьми і не вилізла.

Кощій промовчав, а Жук просто показав перевізнику великий палець.

 - А я і думаю, будете повертатися, одного човна не вистачить, вас же багато. Навіть більше стало, ніж було, - каппа з побоюванням кинув погляд на Безсмертного, який і досі стискав рукоять меча Безсмертного, не довіряючи незнайомому каппа..

Завдяки перевізнику ми змогли швидко переправитися через річку Забуття.  Звісно, я з Кощієм, Тера з Жуком, а щуплих відьму і короля перевозив сам каппа.  І все було добре, поки, вилазячи з човна, Тера не посковзнулися і полетіла шкереберть у воду.  На щастя, Ара і Гаенус тільки вилізли на берег і не побачили, що сталося.  Вистачить і того, що Жук змахнув руками, готуючись до стрибка.  Ото ж бо свято було б у піратів, коли б всі пострибали.  (Правда, це я зараз можу так жартувати, коли все позаду).  А тоді я перелякалася за Маргарет не менш її самої.

Людина-риба виявився швидшим.  Блискавичним рухом він короткою дугою влетів у воду, кричачи в польоті Жуку:

 - Не стрибай!

Ще мить - і він вже подає мокру, але цілу, дівчину нашому провідникові.

Чи повірите, стара відьма його навіть поцілувала в лускату морду, коли зрозуміла, що трапилось.  А Гаенус слів не міг знайти для подяки, пообіцяв збудувати для напівкровки каппа маленький палац на березі з чорним ходом прямо до річки і, в разі, якщо боги дозволять жителям Нижнього Сходу налагодити контакти з Центральним королівством, призначити його головним по торговим перевезенням.

Коли, здавалося б, всі заспокоїлися, стара відьма схопилася за серце.

 - Прокляття!  Це все прокляття!  - повторювала вона.  - Скільки разів вже нещасна Тера була на волосині від смерті.  Якби не оточуючі її друзі, ми б її вже сто разів втратили!

 - Випий, Аро!  - Великий Король ганявся за нею з однією зі своїх пляшечок, але вона так крутилася, що ліки тільки розливалися.

 - Гаенусе!  Як можеш ти думати зараз про мене, коли нашій єдиній спадкоємиці загрожує смертельна небезпека?!  Ти повинен серйозно зайнятися цим питанням і, нарешті, зняти прокляття!

 - Я займуся цим одразу ж, як тільки переступлю поріг свого замку.  Перерию всі бібліотеки.  Я все зроблю!

Відьма тільки гірко заплакала на плечі короля.

                                                 * * *

 - Добре все, що добре закінчується, - задумливо сказав Гаенус, коли попереду стало видно знайомі вежі Думрада, столиці Центрального королівства.

 - Так, закінчилися наші пригоди, - підтвердила я.

Ще трохи - і ми в королівському замку.  Потім прощання з королем, Арою і Терою.  Та й Жук, думаю, тут залишиться.  Невелика прогулянка через Західні королівства, перевал і все.  Практично ми вдома.  Нічого непередбаченого тут нас вже чекати не може.  Навіть сумно якось стало.  Така класна була у нас... команда.  І ось доводиться з усіма розлучатися.

Ніхто з жителів Центрального королівства не звертав уваги на короля, що повертався додому.  Та й хто міг би впізнати його в брудному та обірваному старому?

 - А мені навіть подобається так,  - бовкнув Гаенус.

 - Про що ти?  - перепитала Ара.

 - Знаєш, як мені набридло бути грізним і страшним Великим Королем?

Ось помандрував з вами, людиною себе відчув, а не страшилкою для оточуючих країн.  Ні, потрібно терміново щось міняти в політиці...

Без пригод підійшли ми до міських воріт.

 - Дивно, що ворота закриті, - здивувався Гаенус.  – Ще ж не ніч.

І він постукав у віконце сторожової вежі.  У приміщенні почувся якийсь шум, гуркіт, потім віконниці прочинилися і показалася голова вусатого стражника: