Глава 42. Послуги психотерапевта. Частина 1.

Тільки після глухого удару тіла об кам'яні плити площі, покритої килимовою доріжкою, час повернув свої колишні властивості і колишню швидкість.

Вийшли із заціпеніння і зашуміли глядачі, стовпилися на площі, на балконах, висунулися з вікон.  Прокинулися і стражники, що кинулись ловити підступного міністра, який навіть не намагався втекти.  Запізніло почала формувати енергетичні кулі стара відьма, яка тільки що ледь не втратила свою єдину онуку.  У паніці стиснув в своїх обіймах новоявлену королеву Гаенус, який відрікся заради безпеки Тери від престолу.  Страшно заголосила Тера, вириваючись з цих самих обіймів.  Своєю широкою спиною закрив мене, про всяк випадок, Кощій, оголюючи одночасно меч-кладенець.  Коротше, при здоровій пам'яті і світлому розумі залишилася одна я, підскочила до лежачого з плямою крові, що розпливалася на сорочці, провідника і закричала:

 - Не сміти вмирати!  - і спробувала його підняти.

 - Та я і не збирався, - долинув глузливий голос, - поки ти не закричала.  А тепер розмірковую, чи не помру хоч від розриву моїх дорогих барабанних перетинок?

 - Ти не помреш!  Я не дозволю!  Ти поки ще мій провідник, я тебе не звільняла, і повинен мене слухатися!  - я спробувала підняти йому сорочку, щоб оглянути рану.

 - Нетті!  Ну не тут же, люди дивляться!  У тебе було для цього стільки часу, поки ми подорожували наодинці, а ти вибрала самий невідповідний момент!  - пирхнув, давлячись від сміху Жук.

 - Ох, і стукнула б я тебе, не будь ти поранений!

 - Правильно, угробити бідного недобитого провідника.

Але тут підскочили разом Ара, Гаенус і Тера, і не дали мені ні добити його, ні допомогти.  Ну, й добре, живий, значить, вилікують.  Хоча, якщо почнуть лікувати всі хором, то... Нічого, якщо пацієнт по-справжньому хоче жити, то медицина тут безсила.  А він жити по-справжньому дуже навіть хоче, і є у нього для цього дуже поважна причина, дуже симпатична, на мене чимось схожа, тільки, не характером, це точно.

Коротше, у мого провідника рана виявилась не смертельною.  Кинджал ковзнув по ребру, залишивши глибоку кровоточиву подряпину, з життям цілком сумісну.  Її тут же обробили срібною водою з цілющого джерела, не давши жодних шансів розвинутися сепсису.  От і добре.

Колишній міністр оборони загримів до в'язниці.  Його вакантне місце негайно було запропоновано Жукові, на що той відповів ввічливою відмовою.  Чому?  Я і сама не зрозуміла.

 - Моя місія виконана, і я збираюсь повернутися до колишнього способу життя.  Він мене більше влаштовує, - пояснив мисливець за снупсами.

 - Шкода, дуже шкода, - скрушно похитав головою Гаенус.  - Я хотів би, щоб мою внучку оточували вірні й віддані люди.

 - Тепер у Її Величності буде досить вірних і відданих людей, - посміхнувся Жук.  - Ви з Арою будете поруч і завжди зможете їй допомогти.  А я...  Я - людина-вітер.  Сьогодні я тут, а завтра - там.  Сам собі господар, сам собі суддя, сам собі попутник.  Така моя доля.

 - А якщо я попрошу?  - підійшла Тера.

 - Не треба просити, Ваша Величносте...  Ви можете тільки наказувати.

 - А наказувати я не буду... - ображено здригнулися губки дівчини.

 - Тим більше, що я підданий іншої країни, - з чарівною посмішкою сказав Жук.

 - Маргарет ще в небезпеці, - подивилася йому в очі стара відьма.  - Сам бачиш, прокляття продовжує діяти, і невідомо, з якого боку воно вдарить наступного разу.

 - Добре, - кивнув провідник, - я побуду, поки Гаенус відшукає потрібне заклинання і зніме прокляття.  Але не довше.

А потім нас запросили на бенкет.  Все одно смаколиків приготували на цілу ораву гостей з нагоди святкування дня лун, чи то пак – останньої луни, і освячення цілющого джерела.  А тепер це все приурочили до відзначення щасливого позбавлення від короля-самозванця, проголошення нової королеви, скасування кінця світу, щасливого порятунку Маргарет під час теракту, щасливого майже одужання національного героя, який закрив собою королеву, відновлення справедливості і, взагалі, вшанування всієї нашої чесної кампанії окремо  і разом узятих.  Не пропадати ж добру?

Я поїсти на халяву ніколи не відмовлялася.  Додому завжди встигнемо.  А зараз треба все хороше відзначити по повній програмі.  Бентежив мене тільки один факт: чому Жук не хоче залишитися в Центральному королівстві, адже його тут, як національного героя, на руках носити будуть?

Бенкет був, як годиться, на весь світ.  З незліченними тостами, поздоровленнями, подарунками від знаті.  Шкода тільки, що я всі ці подарунки із собою не заберу.  Минулого разу, коли я повернулася у свій світ, пройти разом зі мною зміг тільки Уроборос, мій срібний змій.  А може, мій друг Північний Вітер зможе перенести мене разом з моїм рюкзаком?  І я почала все акуратненько пакувати.  А надарували мені багато чого: і прикраси, і різні кумедні дрібнички.  Найбільше мені сподобався кумедний звірок, якого тут називають хоркусом.  Розміром з білку, тільки більш рудий, і пухнастий не тільки довгий хвіст, але і все тільце.  На відміну від білки вушка у нього були крихітні і притиснуті до голови, мордочка більш пласка, а на маківці ріс веселий чубчик, як у хіпі, через що я назвала його Хіп.  Але головна особливість хоркусів в тому, що вони електричні!  При найменшому переляку зі звірка летіли в усі боки іскри.  Мене настійно попереджали до нього не торкатися щоб уникнути нещасного випадку.  Звірятко жило в дерев'яній клітці, обробленій спеціальним жаростійкий лаком.  Їх часто тримали в будинках в таких клітках і навіть привчали спеціально реагувати на якесь слово, а потім влаштовували святкову ілюмінацію.  Мені теж радили вибрати ключове слово і лякати хоркуса, але я лякати малюка не хотіла.  Зате Кощій загорівся, немов дитина з новою іграшкою.