Глава 43. Відпочинеш з вами...

Раптом в коридорі пролунав шум, гуркіт, немов хтось біг, не дивлячись під ноги, і загримів на повороті, лайка незрозуміло якою мовою, і, нарешті, гучний крик Гаенуса:

 - Сюди! Швидше, всі сюди!..

Прямо в залитій сльозами Тери нічній сорочці вискакую в коридор. Що могло статися?! Решта теж вискочили хто в чому був. І що ми бачимо? З підлозі піднімається, потираючи забитий зад, екс-король і з ідіотською посмішкою на обличчі повідомляє нам:

 - Знайшов! Я знайшов!

 - Що? Що?

 - Спосіб зняти прокляття!

 - Нарешті! - видихнула Ара.

Все зашуміли, загомоніли. Одна я, напевно, подумала: і навіщо він його так швидко знайшов? Я тільки зібралася пожити спокійно кілька днів ні про що не думаючи, чи хоча б сьогодні поспати трохи, Кощія я вже в гості не чекаю. Міг, хоча б, потерпіти зі своєю радісною звісткою до ранку? Пережили б. Та й не така вже це і радісна звістка. Те, що стане порятунком Тери від прокляття, тут же вб'є її бабусю.

Прямо в коридорі Гаенус став розповідати нам, як він відшукав заклинання. Я тільки знесилено сповзла по стінці, позіхаючи і міцно висловлюючись, про себе. Очі злипаються, може, продовжимо завтра, коли прокинемося, ближче до вечора?

 - Уявіть собі, заклинання дуже просте і ефективне, але читати його слід тільки в тій кімнаті, де народилася людина, з якої знімаємо прокляття.

Упс. І що тепер?

 - Зазвичай королеви народжують в своїх власних спальнях, - підказала стара відьма. - Отже, нам негайно треба вирушати до Пракії!

Ось, прям, негайно, так? А повільно, завтра або післязавтра, не можна?

 - Так! Так! Звісно! - це Тера, їй подобається, що потрібно кудись їхати, щось робити, дівчинці подорожувати сподобалося, особливо, якщо поруч буде Жук.

До речі, а він чомусь мовчить? Задумливо так дивиться на Маргарет.

 - Ти ж з нами поїдеш, Жук? - повертається до нього дівчина.

 - Звичайно, Ваша Величносте, я ж обіцяв бути поруч, поки не знімуть прокляття.

 «Краще б його ніколи не зняли», - читаю по губах Тери, але цього ніхто не почує.

 - Так що, збираємося в дорогу? - це, звичайно, Ара.

Вона зійшла з розуму, в дорогу прямо зараз? Немає життя без пістолета.

 - Нетті, ти що, спиш? - штовхає мене в бік добрий дідусь Гаенус.

Ну чому ви всі такі добрі?

Доведеться відповідати:

 - Я, здається, всім розповідала, що сталося в Пракії? Так, всім, крім Кощія. Ви думаєте, нам несказанно рада буде фрейліна Клементина, яка викрала маленьку принцесу, а потім дорослу, тобто мене, вважаючи за Маргарет, намагалася кілька разів вбити? Та й її синок Фейлук, який мріє одягти корону, в захваті не буде. Чи не відведемо ми Маргарет в лігво звіра, немов ягня на заклання?

 - Якщо ми не підемо, прокляття все одно наздожене її, раніше чи пізніше. А так у нас є шанс. Підемо і на місці вирішимо, як все зробити, щоб не наражати на Теру небезпеку, - Ара наполегливо стояла на своєму.

Та я, в принципі, не проти, я просто дуже хотіла б спочатку трохи поспати... А потім трохи подумати...

Так мене і запитали, чого я хочу. Всі, дійсно, почали негайно збори, і мені довелося приєднуватися до цього божевільного натовпу. Я так і норовила то притулитися до одвірка, то пообніматися з речовим мішком, ходила з закритими очима, натикаючись на все і на всіх. Ну забудьте мене де-небудь в куточку!

В результаті з першими променями сонця ми вже готовенькі сиділи на конях з повністю завантаженими всілякими необхідними речами сідельними сумками. Я прокинулася тільки коли Кощій запитав:

 - А свого улюбленого хоркуса ти залишаєш?

Як же я могла забути про нього?! Я зіскочила з коня і побігла до своєї кімнати, де обурено стрибав по клітці і цокав язичком Хіп.

 - Вибач, малюк.

Я забрала його разом із кліткою, але клітку звеліла королівським слугам прикріпити до сідла і відчинити, буде звірку за спальню, а зараз хай живе вільно, а якщо втече, значить, на волі йому краще буде. Але Хіп і не збирався тікати, він одразу зайняв місце на моєму плечі, задерикувато розглядаючи оточуючих.

 - І не боїшся ти такого звіра на собі носити? - поцікавився Кощій. - Налякає хто, тобі ж струмом дістанеться.

 - І хто ж його може налякати, крім тебе?

 - Я-то лякати не буду, але дивись сама, будь обережна.

А у нас із Хіпом хороший симбіоз вийшов, я дрімала собі тихесенько, намагаючись заповнити відсутність нічного сну, а хоркус пильнував дорогу. Якщо я починала наїжджати на сусідів або сильно відставати, він стрекотів і будив мене.

Цілком природно, що в Центральному королівстві нас всюди зустрічали з розпростертими обіймами. Телемовлення тут на рівні, так що всі знали, що сталося в столиці і хто ми всі такі. За кожним кутом нам був готовий і стіл, і дім. Тому подорож не стомлювала, хоча і не приводила в особливий захват.

Але  закінчилися землі Центрального королівства. Далі йшли дикі ліси, де мешкали тільки мешканці лісу, дріади, лісовики. Я розповідала Кощієві про нашу подорож. Ось озеро, де мене одного разу побачило око Великого Короля. Це галявина, де нас захопили в полон дріади. Правда, зараз вона порожня, якщо нас і бачать, то не показуються. А ці круглі дірки - колодязі, що ведуть у підземні міста. Я засміялася, згадуючи, як піднімалася з глибин на «ліфті». Так, все це було так давно, і так недавно. Скільки всього і смішного, і не дуже, довелося пережити.