Глава 45. Тітонька, щоб її!.. Частина 1.

Рідріх втупився на нас, поскріб борідку клинцем і запитав:

 - І як накажете розуміти? То не однієї нареченої, то в подвійному екземплярі?

Ми перезирнулися.

 - Та до вас,  милі дами, я звертаюся, - і він вказав на портрет, що висів на стіні (Я і не знала, що йому все-таки доставили моє зображення!) - Хто з вас моя колишня наречена?

Кощій виразно поклав руку на руків'я меча. Цей жест не залишився непоміченим, і король посміхнувся:

 - Я не озброєний і без охорони. І зовсім не претендую на свою наречену, хоча між мною і її батьками вже був підписаний договір. Але я маю право знати правду?

Безсмертний згідно кивнув, шепнувши мені:

 - Убити я його завжди встигну.

 - Так як же вийшло, що перед самим вінчанням мені повідомляють, що наречена зникла, а трохи пізніше, що вона загинула, так як в підземеллях палацу виявлені її скорботні останки?

 - Чого? Останки? - прошепотіла я.

А, починаю розуміти, Клементина, яка організувала мою втеча, обставила все так, ніби я заблукала в підземеллях палацу і закінчила там своє молоде життя. Організувати «останки» труднощів для такої особи, як тітонька, не представляло.

Все логічно, інакше вони мене до сих пір би шукали.

 - Невже наречена так не хотіла за мене заміж, що вінценосні батьки пішли на такий обман? Я ж не набивався, вони самі запропонували мені цей шлюб.

 - Та вони й не знали, що донька жива, - зітхнула я. - Їх ввели в оману.

 - Ось як? Значить, наречена сама втекла. А тепер одумалась і приїхала до свого майже чоловіка, щоб покаятися і виконати договір? Тільки хто з вас двох?

 - Ні-і! - хором заспівали ми з Маргарет.

 - Загалом, так, - взяла я ініціативу в свої руки, - Колишня наречена - це я. Але я не наречена. І взагалі я не принцеса Маргарет. Я - Нетті Кощієнко. А ось вона - принцеса Маргарет. Але вона теж не наречена!

 - Як все зрозуміло, - зітхнув Рідріх.

 - А щоб було все зрозуміло, шлюбний договір скасовується, оголошується недійсним, анулюється. Тепер зрозуміло?!

 - Взагалі-то так все і було, поки я вважав, що принцеса загинула. Але тепер, коли з'ясувалося, що все не так, я, згідно з тим же документом, повинен отримати солідну компенсацію.

 - Хм. Отримаєте.

 - Тоді і проблеми немає, - розвів руками Рідріх.

Так він не сильно і переживає! Так він хотів одружитися!

 - Пропоную вам залишитися на обід, а якщо хочете, то і переночувати перед тим, як продовжити свій шлях, - продовжив король, мов самий привітний господар.

Не встигли ми висловити слова подяки, як у двері постукали, і слуга оголосив, що прибув гонець з Пракії.

 - Цікаво, цікаво! - потер руки Рідріх. - Пропустіть його.

До зали увійшов пом'ятий гонець в запорошених чоботях. Хоч би почистили його, перш ніж пустити до короля. Відкланявшись по повній програмі, він простягнув згорнутий рулончиком лист з круглою сургучною печаткою.

 - Прочитай сам! - нервово наказав Рідріх.

Гонець прокашлявся і почав читати:

 - Нашому дорогому сусідові, благочестивому і мудрому, безстрашному лицареві і справедливому правителеві, королю Фальції Рідріху Другому зі славного роду Маргуса...

 - Церемонії можеш пропустити! - нетерпляче перебив його король.

 - Доводимо до відома Вашої Величності, що король Пракії Генріх ХХI раптово помер в результаті нещасного випадку на полюванні. Королева Генрієтта, у траурі після загибелі чоловіка і, трохи раніше, втрати єдиної дочки, відреклася від престолу на користь свого рідного племінника, сина її сестри, доблесного Фейлука з року Вандолеїв. У зв'язку з чим Ваша Величність запрошується на коронацію, яка відбудеться п'ятого дня цього місяця. Щиро...

 - Досить! - гаркнув Рідріх. - Рушай назад!

Переляканий посол, який сподівався на пару золотих за роботу і ситний обід на кухні, тінню вискочив із зали.

Король, немов нас тут і не було, немов тигр у клітці, почав ходити від дверей до вікна, примовляючи:

 - Генріх помер. Нещасна Генрієтта! Такий удар! Ні, два удари! Тож не дивно, що ти пішла на це! О, Генрієтто! - потім він раптом різко зупинився і звернувся до нас: - А ви до сих пір тут? Ви чули, що сталося з королевою-матір'ю? Вона зреклася престолу, а може і не пережити втрату чоловіка і дочки! А дочка в цей час (чи дві дочки, я так і не зрозумів) стоять тут з відкритими ротами, і навіть не думають, що повинні на крилах летіти і повідомити матері, що живі!

Ми тільки кліпали у відповідь на його полум'яну промову, тільки Хіп, що сидів у мене на голові, заклацав обурено. Нас самих вразили події, що відбулися в Пракії.

 - Негайно до стайні! - скомандував Рідріх. - Вам осідлають свіжих коней. Я звелю, щоб приготували в дорогу їжі. І без зволікання до Пракії! Ви чули?!

Чесне слово, нас як вітром здуло. Навіть Хіп на моєму плечі мовчав.