Глава 47. Кохання – воно і в Африці кохання.

Король Рідріх з розгону впав на одне коліно, закрив обличчя розтріпаним букетом квітів і урочисто проголосив:

 - О, кохана! Як довго я тебе чекав! Знай, скільки б води не спливло і що б не сталося за цей час, моя пропозиція, як і раніше, залишається в силі!

Тера в шоці заплямкала губами, репетируючи про себе відповідну не менш полум'яну промову, точніше, відмову.

Я розгублено притиснула палець до губ. А кому, цікаво, це пропозиція призначена, мені чи Маргарет? Напевно, Маргарет, вона тепер королева величезного королівства.

Жук напружився до межі, але хоч перестав вириватися з моїх рук.

Гості завмерли з відкритими ротами і очікували продовження спектаклю.

А Рідріх скочив на жваві, ще не уражені ревматизмом, ноги і простягнув букет... Генріетті. А на занімілу Теру навіть не подивився. Ні, подивився, але це було вже додатком до його наступних слів:

 - А твою доньку Маргарет готовий удочерити хоч сьогодні. До її батька я завжди ставився з повагою.

Екс-королева Генрієтта, досить ще приваблива, а після появи дочки так вона просто розцвіла, часто закліпала, озирнулася направо-наліво, немов очікуючи допомоги або підказки. Суфлерів не було. Думай сама.

 - Це так несподівано, Рідріху... Я завжди добре до тебе ставилася... Ще двадцять чотири роки тому я з трудом зробила вибір на користь Генріха... Ви мені подобалися однаково... Я подумаю!

 - Єссс! – радісно вигукнув король, - Подумаємо разом! - згріб Генриетту в оберемок разом із замученими квітами і потягнув геть із зали, шепочучи на вушко так, що і ми чули:

 - А пам'ятаєш?..  А ти знала?..

Коли вони покинули залу, натовп полегшено зітхнув, і пролунали тривалі схвалюючі оплески. Мелодрами і тут обожнюють.

 - Ось так несподівано і уводять женихів, - з деякою образою в голосі прошепотіла мені на вухо Маргарет.

Жук витер рукавом піт з чола і знову рвонувся, збираючись непомітно зникнути. Але я пильнувала. Я не дозволю йому просто так втекти від свого щастя.

Гості продовжили процедуру привітання. А я знову нахилилася до Тери:

 - Не зволікай! Якщо він зараз вислизне, ти можеш не побачити його більше ніколи!

Дівчина проковтнула слину, згідно кивнула, обернулася до Жука і відкрила рот.

І закрила.

Здоровий, мов ведмідь, чоловік з розшитим дорогоцінними каменями поясом тільки почав висловлювати свої привітання новій королеві Центрального королівства, як погляд його перемістився на Жука, що вперто намагався виривається з моїх рук, очі у дядька полізли на лоб, і він закричав:

 - О, мій принц!

Оце фокус! Який ще принц? Де?

Мисливець на снупсів приречено обм'як в моїх руках.

Втім, змитися тепер він точно не зможе,  бо той чоловік трясе його з ведмежою хваткою і кричить на весь зал:

 - Яке щастя! Це ж наш дорогоцінний принц Жульєн! Весь Ампіньон з ніг збився! Батько в горі. Мачуха в... Всі його шукають! А він тут, як ні в чому не бувало!

 - Звідки хоч ви тут взялися, дорогий дядечко? - навіть не намагаючись вирватися, трагічним голосом мовив Жук.

 - Приїхав на коронацію замість королівського подружжя. Вони якраз не змогли...

Дядечко, нарешті поставив племінника на підлогу.

 - Жук! - встигла шепнути я йому. - Що ж ти мовчав?! Ти - принц! Тепер ніщо не заважає тобі зізнатися Тері в своїй любові!

 - Ні за що! - так само пошепки відповів він мені. - Я простий принц, а вона - королева Центрального королівства! Хіба можна порівнювати?! Я не хочу, щоб вона вважала, що у мене чисто фінансовий інтерес!

 - От, дурень! - тільки й знайшлося у мене.

Я обернулася до Маргарет і зашепотіла їй:

 - Він - принц! Тепер ви майже рівні! Говори йому все, що збиралася сказати!

Дівчина зніяковіла:

 - Я готувала свою промову для безрідного мисливця за снупсами, але виявилось, що він - принц! Тепер він, якщо любить мене, повинен зізнатися першим!

 - О-о-о! - простогнала я.

Як можна з ними розмовляти?

Тут дядечко зробив скорботне обличчя і замогильним голосом сказав:

 - Жульєн! Будь мужнім, у мене для тебе дуже неприємна звістка...

 - Щось з батею?! - дзигою підскочив розсекречений принц.

 - Ні-ні. Що ти... Батько ваш при повному здоров'ї. Справа не в ньому.

 - А в чому ж тоді? Дядечко, не тягни!

 - Ваша високість! Небоже мій дорогий! У твоїй мачухи кілька днів тому народився син!

 - Я не зрозумів, він що, помер?

 - Ні-ні! Зовсім навіть навпаки! Жвавий такий малюк, міцненький!

 - Так у чому трагедія? Я завжди мріяв мати братика або сестричку, нехай навіть і від мачухи.