Глава 25. Матуся Ягідка.

- Не хочу в бордель!

Та Жека мовчки пірнув у крону дерева і вніс мене в гламурне затишне гніздечко, що вільно розмістилося в дуплі.

Відчувши під ногами підлогу, я поспішила оцінити ситуацію, в якій опинилася. Дупло освітлювалося світлячками, що мальовничо розсілися по стелі, наче плафони неонового світла. На м'якому килимі з моху вільготно розташувалися у розкутих хтивих позах жучихи, що ліниво чистили свої лапки, пара ельфей, трійка гоблиниць, кілька особин невідомої мені породи, із зеленою шкірою, двома парами круглих, як бульбашки, грудей, що вивалювалися з декольте, з обличчями, схожими на мордочки маленьких жабок, купою лапок і довгими хвостами білого волосся, затягнутими на верхівках блискучими стрічками. Такої ж породи, тільки об'ємнішою в цікавих місцях, була й матуся Ягідка, радісно розставивши всі свої чотири руки, вона поспішила назустріч гостям.

«Кого я ще не знаю у цьому веселому світі?» - запитала я подумки ельфею.

«О-о-о! - застогнала вона. - Це ягідні тролі, такі ж паразити, як і гобліни, та тільки живуть у ягідних кущах й деревах. Найнебезпечніші істоти, заради особистої вигоди, готові на все. Ніколи не зустрічала, але чула про них чимало невтішного».

"Зрозуміло, знову влипли".

- Приємного дня, матусе Ягідко! - першим почав розмову жук.

- Привіт, Жеко! – обійняла його тролиця. - Ти сьогодні не один?

- Мені дівчину треба прилаштувати на зиму, - нерішуче затоптався на місці жук.

- Подивимося, подивимося, хто це? - прискіпливо обійшла навколо сутенерка. - Та ніяк квіткова ельфея? Ні, у неї немає крил!

- Ельфея це, матусе Ягідко. Тільки постраж-ж-ждала вона, бачите, не пощастило їй у ж-ж-житті.

- Дивно, досі я була впевнена, що без крил ельфи не живуть... А вона гарненька! Як тебе звуть, люба?

- Дьюмовочка, - буркнула я, перебираючи у голові варіанти втечі.

- Дуже гарне ім'я, можеш під ним залишатися.

- Отже, ви дозволите моїй протеж-ж-же пож-ж-жити у вас, матусе Ягідко? - зрадів Жека.

- А кому матуся Ягідка відмовляла? Нехай живе, дівчинка хороша, спокійна, проблем із нею не буде.

- Ж-ж-жодних проблем, - підтвердив жук, - тільки я вас переконливо прошу, щоб Дюймовочка зустрічалася виключно зі мною. А я в боргу не залишуся, адже ви знаєте!

- Знаю, знаю, - грайливо ляпнула його по спині сутенерка. - Чи залишишся зараз?

- Та мені потрібно ще на бал повернутися, деякі справи влаштувати, я ближ-ж-жче до вечора прилечу, щоб провести з моєю ж-ж-бажаною чарівну ніч.

- О, вона чекатиме на тебе, Жеко!

- Дякую вам, матусе Ягідко! То я піду. Притримайте своїх ланцюгових павуків.

Опа! Я непомітно рушила слідом і з'ясувала, що вхід охороняється зграєю величезних павуків-хрестовиків, що пропускають у дупло всіх, а випускають лише за наказом самої господині закладу. Цікаво, як я буду вибиратися?

"Дью, ти з цими ланцюговими псами домовишся?"

"Про що ти? Вони ж дресировані! Вони лише господиню  слухають».

Як оптимістично!

«Отже, нам із цього кубла не вийти?»

"Ніяк", - підтвердила принцеса.

«А доведеться. Ти хоч уявляєш, куди ми цього разу потрапили?»

«Уявляю, - похмуро обізвалась ельфея. – Зі цнотою доведеться розпрощатися і, якщо колись дерево впаде і нам вдасться звідси вибратися, то розповідати про це я нікому не стану».

«Думаєш правильно, краще бути готовою до найгіршого, може тоді все піде іншим шляхом. А поки що слід подбати про себе».

- Матінко Ягідко! Сподіваюся, мене тут нагодують? – нагадала я про себе тролиці, що якраз повернулася.

- Звичайно, люба! Ти не пошкодуєш, що потрапила саме до мого гідного закладу. Зараз можеш поїсти, викупатися і виспатися, до вечора ти маєш виглядати просто чудово.

На честь закладу, у матусі Ягідки знайшовся пилок різних квітів, і я, наївшись і помившись, пішла відсипатися у відведеному мені відгалуженні дупла, тут теж все було вкрите м'яким зеленим мохом, і світлячок на стелі висвітлював маленьке затишне приміщення.

Прокинулася я, бо сутенерка нахабно тягла мене за ногу, мабуть, вичерпавши всі інші способи, щоб збудити.

- Чого вам?

- Вставай, ледащо! Якщо ти думаєш, що будеш тільки їсти та спати, то дуже помиляєшся! Прийдеться і попрацювати! Клієнт чекає!

- Що, прийшов Жека?

- Жека? Жека – це твоя розвага. А зараз на тебе чекає справжній клієнт! Ти маєш оплачувати житло, їжу та дах.

- Але Жека заплатить...

- Знаю я твого жука, так, він заплатить, заплатить за зустрічі з тобою, як усі інші. Та не бійся ти, якщо Жеку змогла спокусити, то й зараз упораєшся. Це гість знатний та багатий. А гарний який! Куди там твоєму Жеці. Іди, не пошкодуєш.

Підштовхувана тролицею, я вирулила до загальної зали. У центрі стояв на задніх лапках справжній жук-олень з гіллястими рогами, а рештою чотирма затискав одалісок, що терлися коло нього, наче голодні кішки.