Глава 27. Будь щаслива, принцесо!

Андерсен не збрехав. В основному. Майже біля самого виходу я натрапила на горобця, брудного й скуйовдженого. Дух навколо нього стояв такий, що хоч святих винось. Сумнівів не було, він був п'яний, просто п'яний! А, оскільки засобів для приведення його до тями, у мене не було, залишалося тільки чекати, поки птах проспиться. Цікаво, де він примудрився так набратись? Я обірвала низ сукні і поставила бідоласі на голову мокрий компрес, більше допомогти нічим не можу.

«Ти впевнена, що цей жалюгідний птах стане нам в пригоді?» - запитала Дью із сумнівом.

«Впевнена, нам залишається дочекатися, коли він прийде до тями і попрохати забрати нас звідси…»

«Куди?»

“А я знаю, куди? Сподіваюсь, що про це Андерсен знав».

«Хто такий цей Ан…Андросон?»

«Один чувак із моєї далекої батьківщини. Писав казки про ваш світ. І твою історію повідав, щоправда, не з такою точністю, як мені хотілося б…».

"Нетті, як він міг розповісти мою історію, якщо вона ще не закінчена?"

«О, я думаю, наші світи якось пов'язані, але мають різну швидкість, а може, навіть і напрямок часу. От і виникають такі парадокси. Тому давай знову покладемося на напівправдиву історію земного казкаря і сподіватимемося, що розв'язка близька».

«Добре, - зітхнула принцеса, - якщо ти так вважаєш. Ми можемо трохи відпочити, поки ця птиця прокинеться? А то тут дихати нема чим. Та й дме від входу».

«Ні, відходити від горобця не варто, бо проспиться і полетить, нас і не помітить. Але поруч подрімати, думаю, можна».

Ми привалилися до теплого боку летючого пиятика. Спав він неспокійно, то несміливо попискував, то голосно кричав уві сні. Напевно, заснути не вдасться. Ми деякий час з ельфеєю чесно намагалися хоча б задрімати, але горобець ніяк не міг вгамуватися, та й осіння прохолода пронизувала до кісток.

«Знаєш, Нетті, до мене давно вже не приходив уві снах мій прекрасний принц, мій Філь…»

«За такого життя, Дью, як у нас зараз, я і снів не пам'ятаю зовсім. Тож нічого дивного».

«Але я скучила. Так хочеться його побачити...»

Тут я згадала про методику усвідомлених сновидінь. У нас зараз багато хто захоплюється... У мене, правда, досі не виходило викликати сон за власним бажанням, але, може, в ельфеї вийде?

"Дью, якщо принц не може зараз пробитися в твій сон, спробуй проникнути в його сновидіння!"

"Я?!"

"А що? Думай перед тим, як заснути, про того, кого бажаєш побачити. Якщо твоє бажання справжнє та якщо принц існує насправді, а не плід твоєї фантазії, ти прийдеш до нього уві сні!»

«Моє бажання найсправжнісіньке! І принц існує!» - запевнила мене принцеса і замовкла, пірнула з головою в медитацію.

Я трохи понудилася, непомітно для себе пригрілася під теплим пуховим боком і теж заснула.

Добре, що спала я, притулившись до горобця, а то й не помітила б, коли він прийшов до тями. Прокинувшись, він підвівся і сів у невластивій птахам позі, на хвіст, здивовано озираючись. А я, втративши подушку, стукнулась об підлогу головою і теж підхопилася.

- Хо-о, перебрав трохи, - задумливо промовив горобець, стягуючи з голови ганчірочку. - А це що таке?

- Тобі легше, друже? Я лікувала тебе всю ніч, - поспішила заговорити я, доки не прийняли за комашку і не склювали.

Горобець дивився на мене із жахом і хрипко цвірінькнув:

- Все, зав'язувати треба. Вже ельфи ввижаються... Допився!

- Я справжня! - Помахала я перед його дзьобом руками. - Я тобі допомогла, тепер ти мене винеси звідси!

Птаха протерла очі крилами, покрутила головою, але видіння не зникло, і з її горла вирвалося відчайдушне зітхання:

- Погано мені!..

- На, пий, - я подала бідоласі залишки води. Запропонувала й зерна, але горобчик тільки скривився, дивлячись на їжу.

- І як же ти до такого життя докотився? – потріпала я його по крилу.

- Там, у селі, діжку з брагою знайшов. І дірочка така, що можна пролізти. Кілька разів вже пасся, але вчора, мабуть, трохи перебрав. Пам'ятаю, як впав на землю і покотився в якусь нору. І все як відрізало.

- Зіп'єшся, - похитала я головою.

- Не буду більше, - простогнав горобець. – Клянусь діжкою браги, що більше не буду!

- З тобою все зрозуміло. Летіти можеш? На свіжому повітрі легше стане, мабуть.

Горобець спробував підвестися і знову сів на хвіст:

- Ні-і, я ще хвилинку полежу, - відкинувся назад і захропів.

Я зітхнула. Хоч би не прокинулась тітонька Шуша і не знайшла мене. Але нічого не вдієш, доведеться чекати. Я знову сховалась від холоду під теплий гороб'ячий бік.

«Нетті, - гукнула мене Дью. – А твоя порада допомогла! Я була уві сні у мого принца!

«Знаю, - обізвалась я. – Ми ж бачимо одні й ті самі сни».

«Так, і з твоїх снів я дізналася чимало про твій світ».