Глава 55. Пророцтва рукона.

Граф із благоговінням прийняв реліквію, ще не вірячи своєму щастю.

- Ти усвідомлюєш, Нетті! - вигукнув я, теж ще не вірячи, що вона зробила це. - Ти пам'ятаєш, від чого зараз залежить твоє життя?!

Дівча вперто надуло губки і похмуро глянуло на мене.

- Не лайся!

- Ану, давайте все по порядку. Якщо раніше я не наполягав на вашій відвертості, то тепер наполягаю, - взяв мене та Нетті під лікті красень-граф. - Ідіть у замок.

Через півгодини він уже знав про нас майже все. Вираз його обличчя під час розповіді постійно змінювся, відбиваючи найрізноманітніші почуття.

- Ось і все, - закінчила Нетті.

- Значить, так. Здобувши скарби роду, я, за ідеєю, маю отримати усю силу нашого роду. Століттями Ртонури служили Сонцю, сподіваюсь, воно не відмовиться послужити мені тепер. Думаю, я зможу зняти заклинання, провівши ритуал на сході. Вночі пориюсь у сімейній бібліотеці, там заклинань – безліч. Але, знай, Нетті, якщо нічого не вийде, я поверну скіпетр і віддам тобі державу, щоб ви відвезли їх головному священнослужителю. Загинути тобі я не дозволю. Ви вийшли з міста перед заходом сонця?

- Так, незадовго, - підтвердив я.

- Отже, до цього часу ти будеш у храмі, Нетті. Нічого не бійся. Це на крайній випадок, сподіваюсь, ти станеш вільною від цього рубища вже завтра вранці. А зараз провідаємо все ж таки рукона, я хотів би знати, що він напророкує вам.

Ми пішли за графом в одну з кімнат, без меблів, але повністю застелену килимом, на якому дрімав, згорнувшись клубком, рукон. Почувши кроки, істота прокинулась і розгорнулася на всю свою двометрову довжину. Верхньою своєю частиною вона швидше за все нагадувала жабу, напевно, великим безгубим ротом і опуклими очима, тільки шкіра була світлого пісочного кольору, а голову покривало цілком людське волосся, несподівано чорне, що висіло рівними бурульками і торкалося плечей. Опирався рукон на дві майже людські руки, тільки з перетинками між пальцями. Натомість ніг у нього не було взагалі. Нижня частина виявилась схожою на зміїний хвіст, тільки дуже товстий.

- Ти спав? Вибач, руконе, що розбудив. Я привів гостей, - звернувся до цієї дивної істоти Конрой. - Ти ж відповіси на їхні запитання?

Рукон закотив очі, зітхнув, як старий дід, і згодом кивнув головою.

- Кожен може поставити йому тільки одне запитання, тому подумайте, що б ви хотіли знати насамперед, а поки почну я, - і граф обернувся до віщуна: - Я врятую Нетті?

- І так, і ні, - нелюдський голос вирвався з пащі, що відкрилася, ми ледве розібрали слова.

- Ось тішать мене завжди твої невизначені відповіді, - з жалем відвернувся Конрой. - Відповідай хоч гостям точніше, будь ласка!

Тут до рукона наблизилась Нетті:

- Я врятую Алію?

- Врятувавши Аллію - занапастиш Алію.

- Нічого не зрозуміла, - засмучено глянула на графа дівчинка. - Він завжди так відповідає?

- Завжди, - відповів скрушно хитаючи головою Конрой. – З часом стає зрозуміло, що рукон мав рацію, але відразу здогадатись, про що він говорить, буває складно або й неможливо. Просто запам'ятай його відповідь.

- Гаразд, - кивнула Нетті і відійшла. - Дякую.

- Залишилося останнє питання. Думай, про що запитати, Кощію, – порадив граф.

Справді, на будь-яке питання є будь-яка відповідь, потрібно лише правильно запитувати.

- Чи повернеться Нетті у свій світ?

- Кого вона носить, той її винесе. Тричі.

І рукон знову згорнувся клубком, прикривши голову кінчиком хвоста, показуючи, що аудієнція закінчилася.

Взагалі все зрозуміло стало. Я ж не дешифратор – розгадувати такі загадки. Оракул чортів! Від його пророцтв тільки кішки на душі заскребли. Нічого конкретного.

Ми тихо залишили кімнату, прикривши за собою двері.

- Здається мені, запитань після його відповідей виникло ще більше, ніж раніше, - сказав я, підтримуючи дівчину, що зачепилася за ріг.

- Як би там не було, зараз ви йдете відпочивати. День був важкий. Нетті вже з ніг валиться, на ходу засинає. Завтра буде день і все буде добре. Дозвольте мені провести вас до ваших кімнат.

Конрой сердечно попрощався з нами біля наших спалень, так само мило посміхаючись, але видно було, що він схвильований і намагається це приховати. Так, краще б ми до цього горе-провісника і не ходили. Спокійніше було б на голову.

Коли граф зник за рогом коридору, я пірнув до спальні Нетті, що вже забралася до ліжка, застеленого пишною периною.

- Кощію, я – неповнолітня! - шпурнула вона в мене подушкою.

- Та не чіпатиму я цієї дівчинки, заспокойся, - подав я їй подушку. – Коли це ти така лякана стала? Але й одну тебе не залишу.

- Ти досі не довіряєш перевертню? – запитала Нетті, вкладаючи подушку на місце.

- Граф стверджує, що не перевертень, але це ще не означає, що ми тут у безпеці. Хто може підтвердити, що він казав нам правду? Так, він дуже переконливий, але раптом це все лише маска? А ти так довірливо розкрила перед ним усі карти, віддала йому і статуетку аштара, і скіпетр, який невідомо коли встигла сперти вдруге.