Глава 63. У розвідку.

І ось ми залишилися з Кощієм одні й дуже близько від нашої мети. Хоча я досі не уявляю, що можу зробити, щоби врятувати Алію. Доводиться у всьому покладатися на волю випадку і на фею-імпровізацію, яка досі мене завжди рятувала.

- Кощію, я в розвідку. А ти чекай на мене тут, добре?

- Нетті! Все навпаки! Це я – у розвідку, а ти на мене чекай. Зрозуміла?

- Угу. А тепер уяви, як ти, такий великий і помітний пробираєшся повз сторожові пости? Та й сенс? Ти ж сперти нічого не зумієш. А з розвідки повертатися з порожніми руками... Нам потрібна солдатська форма, зможемо злитися з натовпом, тоді й підемо разом, народу тут багато, ніхто всіх не може знати в обличчя.

- Гм... Гаразд, лише з огляду на кримінальний талант цієї дівчинки, я відпускаю тебе одну. Але, Нетті, раптом що – кричи! Я одразу примчуся тобі на допомогу!

- Переб'єш жартома всю армію і захопиш особисто обложене місто.

- Знову смієшся? Я ж про тебе турбуюсь.

- А ось цього якраз і не треба. Все буде у шоколаді. Я маленька, поміж постами проберуся, ніхто й не помітить.

Кощій заліг між деревами, а я короткими перебіжками почала прорив у стан ворога.

Незабаром я повернулася, Безсмертний за мене навіть злякатися не встиг. Тільки замість обіцяного обмундирування принесла хавчика, бо на голодний шлунок я світи рятувати не збираюся. Я ще з пагорба придивилась, де стоять обози, тому й обрала гайок до них ближче. Повзком, майже на пузі, я пробралася до стоянки, забралась під вози та зайнялася ревізією. Знайшла й запаси нового обмундирування, але поки що їх не чіпала, спочатку – кухня. Їжі тут – завалися, та що я робила б, наприклад, з мішком борошна чи гречки? За запахом я виявила по-справжньому їстівне і сумлінно прихватизувала великий кусень копченої грудинки. Поколупавшись ще в мішках, запаслася сухофруктами та сухарями.

- Ось я і батько сімейства, здобувач, - вивалила я перед Кощієм принесений провіант, радісно чекаючи на схвалення.

- І ось у це ми одягатимемось? – поцікавився Безсмертний.

- Ні, якщо ти не розумієш, то цим ми харчуватимемося! Чи ти пропонуєш йти на справу, не набивши попередньо живота? А потім ходити туди-сюди по ворожому стану та сканудити: «Самі ми не місцеві, подайте, бога заради…»?

- Все все все! – виставив уперед руки мій супутник. – З твоєю логікою погоджуюсь. Навіть чим зможу, допоможу!

- Ага, як їсти, то помічників не порахувати, а як їжу добувати...

- Ти мені що, від столу робиш поворот? – здивувався Кощій.

- Та ні, це я так, бурчу за звичкою. Характер мерзенний. Хіба не знаєш?

Так, обмінюючись люб'язностями, ми вклали усе, що я принесла. Не нести ж назад! Точніше, будемо нести, але в животах, а це легше. Здається, легше… Я насилу піднялася на ноги.

- Ти тепер собі форму на два розміри більшу бери, бо не вмістишся, - додав Кощій.

- Мовчи краще, а то я тобі чоботи на два розміри менші візьму!

- Я більше не буду! – примирливо підняв руки Безсмертний. - Добре, давай, шуруй по одяг, а я поки полежу на травці, щоб жирок після такого ситного сніданку зав'язався.

Мене це страшно обурило, і я зібралася було лягти поряд. Але щось тягнуло мене, не даючи розслабитись, і я, плюнувши з досади, пішла на розвідку номер два. Шлях був мені вже знайомий, тому я швидко дісталася скрутків новенької солдатської форми в обозі. Вибравши собі за розміром, одяглася одразу. Ось і не треба мені на два номери більшу. Одяг, звичайно, не дуже гарний. У сенсі, не надто мені йде, як я розумію. Зате солдатська форма зручна, практична та тепла. І, головне, така, як у всіх. Тільки ось ці безглузді шкіряні шоломи! Хоч би дзеркало якесь… На кого я схожа? А, хай, однаково не у своєму тілі. Я зараз просто сильно вимазюкана дівчинка, яка мусить бути схожа на хлопчика. За сина полку зійду? Я трохи пом'яла і потерла глиною нову форму, щоб не дуже підозріло виглядати. Потім підібрала одяг для Кощія і, вже не ховаючись, рушила до гайка. А чого мені соромитись? Я тепер бравий солдат доблесної армії Друана Третього. Втім, відійти далеко за пости я не встигла.

- Ку-уди?! - наздогнав мене грізний  голос вартового.