Частина 2. Підступний план

      Частина 2. Підступний план

Тим часом у стінах районної лікарні, у одній із стареньких палат, відбувалося щось досі небачене!

- Іванівно, хай вам грець, ви куди поділися?! Я вже пів дня адтак на сій витяжці! Знімайте скоріше, бо андеки Богу душу віддам! - бурчав колишній лісничий Василь Вікторович на давню подругу лікарку-травматолога Євдокію.

Кожен раз, як він злився, то одразу переходив на свій улюблений закарпатський діалект. То вже його батько навчив. А лайка смачна яка виходила! Тільки при подрузі він таки трохи стримувався. То вже з чоловіками як збирається на будівництві чи ремонті мостів, що через річку колись ще діди їхні проклали, то Василь відведить душу. Як загне якого матюка, то чоловіки аж дивуються, і де він ті словечка вишуковує. А він все вихвалявся: «Треба культуру і традиції свого краю знати, пращурів шанувати! Щоб не загубилися перли нашої говірки, синам її передавати… Фольклор, панове! Щоб навіть коли ми повиздихали всі, а діти наші пам’ятали своє, рідне!» Подібні пафосні промови зазвичай закінчував словами улюбленого письменника їхнього краю: «І як писав Іван Петровцій: «Хоть и замовкла моя арфа, та … стоїть!»

- Слухай, куме, май совість! У мене переповнене відділення хворих, а я повинна адтулько забаганок твоїх виконувати?! – Дося давно знала золоте правило: з ким поведешся, того і наберешся, але не могла нічого вдіяти з цим. - То одягни йому гіпс, то зніми! Ти вже якось там обдумай і скажи остаточне рішення!

- Можна подумати, я сам оце усе вигадав, а не ми вдвох? - Василь вщипнув за пишні сідниці лікарку. -  Хотіла хресника оженити, так неси тепер сей хрест достойно до кінця!

З появою Євдокії чоловік одразу повеселішав. Він облизав велику нижню губу, коли побачив перед собою жінку з пишними формами і такою ж зачіскою.

- Айно! І від бажання свого не відмовляюся! А ти сина! І що? - Дося згадала про «привіт» кума і дзвінко ляснула його по руках у відповідь на нахабство. – Онуків, бачте, йому захотілося! Тож краще не бубони, а допомагай! Коли він там наступного разу планує тебе провідувати, дізнався?

- Днів за три, не раніше! Ну, коли за харчами в місто їхатиме. Сказав Богдасю, що ти мене доглядаєш тут… То він не переживає… - чоловік, було, потягнувся до жінки, але вона швидко відступила назад, задоволено усміхнувшись.

- Правильно зробив… Слухай, а якщо він без попередження нагряне? – злякано запитала кума.

- Скажеш, що на процедурах, а сама мене набереш, я миттю підскочу! – гигикнув чолов’яга і почухав ногу збоку під гіпсом.

- Щось мені, Васи, трохи лячно тепер... Чи варто було отак шифруватися від Богданчика?

- Повір мені… Варто! Там така краля… - прицмокнув від душі Василь і відповідним жестом, малюючи у повітрі жіночі форми, підкреслив свої слова.

Коли ж побачив схарапуджений погляд Іванівни, то одразу виправився:

 - Красива, розумна, вихована, добра… Словом, ідеальний варіант!

- Ну, дай Боже, наші старання не виявляться марними! А Богданчик нарешті ожениться та обзаведеться дітлахами! - виголосила Дося, остаточно звільняючи від ярма кумову абсолютно неушкоджену ногу.

Той для публіки простогнав трохи, розтираючи онімілу кінцівку, а тоді зістрибнув з лікарняного ліжка і, пританцьовуючи, послідкував за лікаркою…