​​​​​​​Частина 3. Самотнє місце

Частина 3. Самотнє місце

Довга пішохідна подорож підходила до завершення, але Мар’яна про це ще не знала. Вона мовчала увесь шлях, бо сил не було ні на балачки, ні на суперечки. Вона мріяла про ліжко. Хоча ні – спочатку про гарячу ванну, а тоді вже і все інше!

Єдине, що давало силу і бажання йти – це природа навколо. Ох і краса оточувала туристку! Височезні тонкі смереки, безліч дрібнесеньких лісових квітів, співи пташок і тихе дзюрчання потічка десь здалеку – усе це підносило дух молодої письменниці, яка вже складала окремі фрази в речення, що були такими ж довжелезними, як і дерева над головою.

На силу огинаючи вражаючі прірви та повалені періодичними зсувами землі дерева, туристи нарешті добралися до цілі.

- А ось і ваші хороми, пані Мар’яно! - гордо заявив Богдан, любуючись маленькою і дуже стильною лісовою хатинкою, спільним його з батьком творінням.

- Ого! Аж дух перехопило! Тут ще гарніше, ніж я очікувала!

Дівчина кинула супроводжуючого зі своїми валізами і, забувши про втому, поспішила огледіти зелену ошатну місцевість. Хатинка розташувалася в густому лісі, але вже за кільканадцять метрів Мар’яна побачила світло, що заглядало до галявинки, як у віконце. Вона швидко побігла туди і ледве встигла зупинитися перед глибокою прірвою.

Який вид відкрився перед дівчиною! Знизу текла стрімка бурхлива річка, шум якої нагадував віддалені голоси юрби. Прямо перед очима поставали українські гори! Високі вершини, немов кінчики носів кількох велетів, торкалися пухнастого неба. Хребти, схожі на вигнуті спини буйволів, ліниво сопіли під низькими хмарами…

- Це рай! Я на сьомому небі від щастя! - стрибала від задоволення Мар’яна, перебуваючи майже на краю прірви.

- Якщо не припините так робити, то точно опинитеся в раю! - зробив зауваження чоловік, легенько торкнувшись ліктя Мар’яни, аби обережно відвести її від небезпеки. - Карпати - це вам не прогулянка парком! Потрібно завжди бути уважною та обережною!

- О, Боже! Богдане, ви ще тут? – коли дівчина відступила на безпечну відстань, чоловік пустив її руки, а вона невдоволена буркнула на нього: - Я забралася якнайдалі від людей не для того, щоб мало не кожні десять хвилин вислуховувати зауваження у свою адресу!

Зараз без підборів Мар’яна виглядала зовсім крихітною поряд із цим  велетом. Якби він був актором у фільмі про ліс, йому б стовідсотково віддали роль брутального дроворуба-самітника, але не старого відлюдника, а сексуального, загадкового, сильного мужчини. Цей момент письменниця також відмітила в уявному записнику, але робити подібні компліменти Богданові не збиралася.

- Взагалі-то, пані, я відповідаю за вашу безпеку! – він стримував себе, адже робота прислуги зовсім йому не подобалася, тільки виходу іншого не було: -  Це… прописано у договорі.

Останні слова він процідив крізь зуби, і тепер Мар’яні здалося, що лісоруб таки міг бути і злим, а, може, навіть і маніяком. Їй стало лячно, але  наступної миті вона подумки розсміялася над своєю безмежною уявою. Відступати перед подібними типами вона не звикла, тому продовжувала:

- Якщо ви, Богдане Васильовичу, не зникнете з-перед моїх очей, то я… Сьогодні ж викреслю отой ваш пункт про безпеку!

- А… Ну, якщо так, то можете продовжувати наражатися на небезпеку скільки ваша міська душа забажає! Хоч мучитися з вами, пані, мені доведеться не довго! - потер долоні чоловік, відвернувся від клієнтки і пішов до будинку.

Мар’яна залишилася біля прірви, але тепер дивилася не на красу карпатських пейзажів, а на рельєфну спину Богдана, що швидко віддалялася, а через мить і зовсім зникла у лісі…