Частина 6. На камені

Частина 6. На камені

Коли гуляєш ледь видними стежками прадавніх карпатських лісів, то можна легко збитися з курсу й заблукати. Так і відбувається з багатьма необачними самовпевненими туристами. Але для Богдана кожен закуток у цій непередбачуваній місцевості був рідним. Ще з малечку батько брав сина з собою у багатоденні подорожі та експедиції і навчав всього, що знав і вмів сам, тому навіть вночі Богдан міг легко просуватися давно забутими стежинами та покинутими через якісь раптові обвали шляхами.

Сонце сховалося за високою горою. Хоча було ще не так пізно, але вже сутеніло, і чоловік поспішав повернутися до будиночків, щоб увімкнути генератор для новоприбулої. Раптом зі смартфону пролунав сигнал, сповіщаючи власника про появу мобільної мережі, і Богдан присів на повалене дерево, щоб зателефонувати батькові та дізнатися, як той почувається.

- Що там, сину, заселив туристку? - одразу ж перейшов до справи Василь Вікторович.

- Тату, не хвилюйтеся так. Я ж обіцяв! Зробив все в найкращому вигляді! Краще скажіть, як ви себе почуваєте? Як нога? Болить дуже? – син помітно хвилювався за батька, який ще ні разу за своє життя не потрапляв до лікарні, не рахуючи його появи на світ, звісно.

- Тю, а що мені станеться? Не бери дурного в голову, Богдасю! Ти скажи краще, як тобі наша туристка? Правда ж гарна дівчина? Така мила і вихована… Така інтелігентна… - розпитував про своє старий.

- Ага, тату, справжній янгол! Хіба що крил за спиною немає! Хоча гляди, мо’ проріжуться! – іронізував син, але в той же час задоволено усміхався.

Мар’яна, звичайно, була дуже вродливою. Її красу Богдан оцінив одразу. Але ж норов! І важкий характер! І манірний стиль життя! Усе це одразу перекреслювало той єдиний плюс…

- Ой, сину… Тобі тільки смішки! – нервово відрізав Василь Вікторович, але одразу пом’якшав, згадавши про киянку: - Отаку б тобі дружину, Богдасю! Може б, пригледівся до панянки?..

- Тату, чи ви здуріли?! – аж вигукнув від здивування чоловік, підірвавшись з каменя. - Ви ж ногою вдарилися, а не головою! Що це мені пропонуєте?!  Мар’яна? Дружина? Хіба в страшному сні! Лишень уявив, і вже серце прихватило! Як подумаю, що доведеться ще кілька місяців з нею спілкуватися, то аж дрижаки хапають! А ви кажете «пригледівся»!..

Богдан аж головою трусонув, бо перед очима постала вишукана і капризна дамочка із залізничної станції, що нервово чекала на «свою прислугу». Саме так вона дивилася на нього! І Богдан тільки зараз зрозумів, що саме  найбільше дратувало його в цій столичній панні.

- Чую, синочку, вона не залишила тебе байдужим… - задоволено пирснув батько, але одразу опанував себе, аби не занадто розізлити сина. - Давненько в тебе жінки не викликали подібних емоцій! Це ж тре’, як розійшовся!

- Дуже смішно, тату… Ото ви мені вже підсобили, так підсобили… - він знову сім на камінь, аби мережа раптово не зникла від різких рухів. -Навіть не знаю, коли встиг вам так насолити, що ви бажаєте мені такої пари?! Я її як клієнтку заледве витримую, не те, щоб догоджати, як дружині… Дуже вдячний за таку підставу!

- Можеш не дякувати! - реготав старий, зовсім забувши, що повинен вдавати хворого. - І ти, чуєш, синочку, давай не психуй… До мене поки не їдь, добре? У мене, здається, нарешті особисте життя налагоджується… Так що тут ти мені точно зайвим будеш…

- Отакої! Це ж з ким? З хрещеною, маю надію? – Богдан одразу припинив ображатися на батька, адже на місце прикрощів прийшла щира радість за можливе щастя двох найрідніших йому людей.

- Ага… з нею… - голос Васи одразу пом'якшав, і він уже зовсім іншим тоном додав: - Вона мене тут зранку й до ночі балує: масаж робить, щоб пролежнів не було, з ложечки годує… І я тут подумав, Богдасю… От вийду з лікарні і одразу ж зроблю їй пропозицію! Як думаєш, не відмовить? Чи мо’ не на часі?..

- Я тобі скажу, що давно пора! - мовив син, а як вимкнув мобільного, додав вже сам до себе: - Може, менше втручатимешся у моє особисте життя…