Частина 7. Будиночок для феї

Частина 7. Будиночок для феї

Мар’яна все ніяк не могла намилуватися своїм новим, хоч і тимчасовим, житлом, яке із середини виглядало ще більш привабливо та атмосферно, аніж зовні. Як тільки вона переступила поріг цієї казкової хижі, одразу ж потрапила у зовсім інший світ – вигаданий чиєюсь неймовірно-летючою уявою! Їй одразу згадалися фентезійні історії про лісових фей, гномів та тролів, і все чомусь не українські. Шотландські, ірландські… То було неважливо для Мар’яни. Зараз вона досліджувала свій новий прихисток, який так чекав на господиню, аби та вдихнула життя у ці холодні стіни!

- Ой, яка краса… - сама до себе говорила, проводячи тендітними пальцями по нерівних колодах, виступах і тріщинах.

Більша частина кімнати була оздоблена деревом і речами з цього матеріалу: стіни, меблі, ба навіть посуд, - усе тут пахло карпатським лісом! Їй часом здавалося, що вона чує навіть звуки гір: пташки переповідали один одному давні легенди, старі смереки скрипіли від вітру, що все намагався їх собі підкорити, а джерела продовжували хвилюватися у бурхливім потоці.

- Дивина та й  годі! – Мар’яна думала, що звуки природи можна почути лише у морській ракушці.

Такий подарунок їй колись привезла з відпочинку подружка. Дівчинка тоді не розуміла, як таке велике море, яке навіть у фотографіях не вміщається, могло легко собі шуміти всередині маленької мушлі?

Інша частина хижі була зроблена з каменю, прикрасою якої був незвично-химерний камін. Він здавався завеликим для такої будівлі, але цим, мабуть, і вражав Мар’яну. Торкатися всього з особливим трепетом і ніжністю стало звичкою цього дня для дівчини. Вона помітила, що в ньому були залишки вогню.

- Невже в таку теплу пору камін також запалюють? – не так запитала, як запам’ятала для себе, аби потім поцікавитися у Богдана.

Коли кожен камінчик зі стіни був досліджений, вона поглянула під ноги - оригінально викладена мармурова підлога була дуже стильною, але холодною. Дівчина зробила кілька танцюючих па і зупинилася біля ще однієї незвичайної знахідки.

- Ой-ой, яка красуня! – зойкнула Мар’янка, і сплеснула в долоні.

Збоку біля вікна стояла вишукана дорога ванна на чотирьох кованих ніжках. Подібні дівчина бачила у фільмах про минуле століття і життя аристократів. Що вона тут робила, просто не зрозуміть було дівчині! Уже наповнена, хоч і трохи прохолодною, але кришталево-чистою водою з гірської річки, вона вабила цю, споєну романтикою гір та хижі, дівчину.

- Я вже йду! - і секунди більше не вагаючись, Мар’яна занурилася  у м’яку прозору воду.

Лише одна невчасна думка, що увірвалася у цю ідилію з реального життя, промайнула у неї в голові: «Жоден зарозумілий зануда Богдан не стане на заваді її теперішньому щастю!»